"Він Сам дарував одним бути апостолами, другим — пророками, третім — проповідниками Доброї Звістки, а четвертим — пастирями й учителями. І зробив Він так, щоб підготувати людей Божих до служіння й підсилення Тіла Христова, і щоб ми всі прийшли до єднання у вірі та в пізнанні Сина Божого, до зрілості, і досягли висот досконалості Христової." До Ефесян 4:11-‬13

‬У церкві є пастора, вчителі, апостоли, євангелісти, пророки. І у кожного є свої функції у церкві.

Вчитель. Недостатньо просто бути проінформованим. Потрібно бути компетентним. Люди у миру поглиблюють свої знання навчанням у вчителів. Тим більше має навчатися, вдосконалювати знання і церква. Господь дає дар вчителю пояснити те, що є не зрозумілим для багатьох.

Євангелист. Проголошує волю Божу і закликає до неї дослухатися. Іноді він може бути нав'язливим. Нам потрібні Євангелисти, які будуть проповідувати завдяки і наперекір, які будуть проголошувати Боже Слово. Бо якою б не була істина, але якщо про неї ніхто не дізнається, то немає ні у кого навіть шансу спасіння.

Тому Господь використовує таких людей. Він сказав – ідіть і проповідуйте. Євангеліє є хліб життя. Все починається з Євангелія. Господь використовує дари в Церкві, щоб були такі люди.

Господь закликає, щоб ми стали дверима для когось в Церкву.

Хіба потрібен Пастор, якщо немає Церкви? Один дар Божий дає сенс іншому Божому дару. Господь закликав нас до взаємного збудування Церкви.

Пророк. Пророк оцінює, коригує та передбачає майбутнє. Передбачення – це прогноз, який передбачає певні наслідки. Церква потребує, щоб в ній звучав прогноз Божий. Всі можуть пророкувати, якщо наповнюються Словом Божим.

В церкві потрібно чути Божий голос. Якщо ми не будемо періодично чути гірку правду – ми не будемо змінюватись.

Господь сказав Мойсею, щоб той навчив Аарона, як благословляти дітей Ізраїля.

«Нехай освітить тебе Господь обличчям своїм». Коли ми можемо сказати про людину «він аж сяє», то говоримо про певний душевний стан радості і піднесеності. Так і Господь побачивши дітей своїх має почати сяяти і радіти, бо побачив тебе.

Пророк приходить у наше життя, щоб ми не страждали, і щоб обличчя Боже сяяло, як він побачить нас.

Блудний син йшов до батька з каяттям і соромом, але у батька були емоції радості і щастя.

Апостоли. Слово Боже говорить, що Апостоли були батьками Церкви. Такі люди завзяті і послідовні, їх нічого не може зупинити.

Апостол – це людина яка допомагає будувати єдність між церквами, між общинами. Щоб Господня роботі відбувалась в усьому світі, церква має множитись і для координації між місцевими громадами має бути Апостол.

Павло часто приводив приклади однієї церкви іншій у своїх посланнях, він комунікує ці Церкви між собою, щоб вони ставали досконаліші.

Коли людина занурюється в своє життя, вона обмежена. Щоб ми були більш досконалі і Бог міг нас краще використовувати, нам потрібні Апостоли.

Час від часу можуть бути непорозуміння між Апостолами, Пророками, Пасторами і Вчителями. У кожного свій дар аналізу, оцінки чи корекції. Господь нас всіх має використовувати. В Церкві може бути і має бути багато дарів, щоб вона була повноцінною і досконалою.

«Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним. Бо тіло не є один член, а багато. Коли скаже нога, що я не від тіла, бо я не рука, то хіба через це не від тіла вона? І коли скаже вухо, що я не від тіла, бо я не око, то хіба через це не від тіла воно? Коли б оком було ціле тіло, то де був би слух? А коли б усе слух, то де був би нюх? Та нині Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів.» 1 Коринтянам 12:13-18

Яким чином Бог насаджує ці функції? В Церкві, яку хоче бачити Христос, є постійний рух Святого Духа. «Всі ми напоєні Духом одним». Тіло має життя, коли воно в єдності. Ми можемо бути тілом лише через Духа Святого. Церкву будує Христос через Духа Святого, Який сповнює, обдаровує нас та бажає, щоб ми зайняли певну позицію в Церкві.

Божу Волю ми можемо виконувати, сповнюючи Духом Святим, який приживляє нас до тіла Церкви.

Церква – це не місце для кар’єри, тут ми не маємо права схибити і сісти на те місце, на яке нас Господь не кликав. Щоб бути на своєму місці, треба наповнюватись Духом Святим.

В Церкві ми можемо зайняти своє місце лише якщо будемо дисципліновані Духом Святим. Одного знання недостатньо, потрібно виконувати Слово Боже.

Нас губить дефіцит практики молитви, а не незнання молитви. Молитва – це дихання, яке поєднує нас з Господом. Віра та молитва - це не просто знання, це певний стан в якому ти здатен любити, протистояти спокусі, перемагати ворога.

Господь збудує Церкву через єдність у молитві. Ми навчимось довіряти один одному через Божу присутність. Дух Святий зможе нас приєднати лише через певний процес практики. Зцілення приходить через процес віри. Для всього необхідний певний процес: процес віри, процес молитви.

Часто ми йдемо довгий час до певних одкровень в своєму житті, але чому ми раніше не прибираємо свою гординю та впертість.

«А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче.» 1 Коринтянам 12:11

Усі таланти та дари – це не просто наші плотські та вроджені здібності. Бо є ті дари, які Господь вкладе в нас лише після нашого покаяння та народження згори. Бог може нам визначити функцію, яка належить нам, а не ту, яку ми самі собі обираємо.

Останнє слово в Церкві – за Господом. Що ми можемо зробити, щоб бути частиною живого тіла? Ти відчуваєш, що Божа рука керує тобою через обставини та бажання, через чудо.

Найважливіше – відчувати, що Бог керує нашим життя. Наше церковне життя має не просто відродитись – воно має сповнитись сили.

Організації недостатньо для Церкви – її має вести і керувати Господь, лише Він має будувати її. Людська похвала та визнання – нічого не варті, ми хочемо Божого благословення, щоб Господь радів і сяяв від наших зустрічей.

Багато чого в житті будують люди, але єдина річ, яку люди не можуть збудувати без Бога – це Церква. Церква без Бога - це страшна річ.

Щоб захистити Церкву від несправедливості треба захистити її від власної плотськості. Ми себе краще почуваємо по плоті, коли нам все зрозуміло, але в духовному стані ми вразливі. Але нам треба довіритись Господу і ввійти в Його живий потік, так щоб не спиратися на власну значимість, а лише на Господа.