Для того щоб розпочати розгляд цієї теми, відкриймо книгу пророка Єремії, 15-й розділ, і прочитаймо вірші з 10-го по 21-й.
Перш ніж ми звернемося до цього уривка, хочу нагадати слова Святого Письма:
«Коли йдеш до Божого дому, будь готовий більше слухати, ніж приносити жертву…» (Екклезіяста 5:1).
Господь прагне не лише наших зовнішніх дій. Йому потрібне серце, яке змінюється. Саме тому Він творить у нас нове життя. Коли людина переживає оновлення від Бога, вона починає по-новому мислити, по-новому говорити і по-новому діяти. Господь спонукає нас робити те, чого ми раніше не робили. Саме в такі моменти виявляється наша віра. Ми робимо крок довіри, і Бог починає діяти в нашому житті. Тому будьте уважними до Божого голосу. Якщо Господь спонукає вас зробити щось незвичне, не відкладайте цього. Саме так Він творить нове життя в нас і через нас.
Тепер прочитаймо уривок із книги пророка Єремії.
«Горе мені, мати моя, що ти породила мене людиною, яка сперечається й свариться з усією землею! Я не позичав під проценти й сам не позичав у борг, але всі проклинають мене...»
Далі Господь відповідає пророкові:
«Кінець твій буде добрий, і Я примушу ворога чинити з тобою добро в час біди та в час скорботи...»
Потім Єремія знову звертається до Бога:
«Господи, Ти знаєш усе. Згадай про мене, відвідай мене й помстися за моїх гонителів. Не погуби мене через довготерпіння Твоє. Ти знаєш, що заради Тебе я терплю наругу. Знайдені були слова Твої, і я спожив їх; і стало слово Твоє мені радістю та потіхою серця мого...»
І Господь відповідає:
«Якщо ти навернешся, то Я відновлю тебе, і будеш стояти перед Моїм лицем. Якщо відділиш дорогоцінне від нікчемного, будеш як Мої уста. Вони самі будуть навертатися до тебе, а не ти до них. Я зроблю тебе для цього народу міцною мідною стіною. Вони воюватимуть проти тебе, але не здолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати й визволяти тебе, — говорить Господь. Я визволю тебе від руки нечестивих і врятую від руки гнобителів».
Це один із найособистіших уривків усієї книги пророка Єремії. Тут ми бачимо не стільки пророка, який звертається до народу, скільки людину, яка відкриває перед Богом своє серце. Він не приховує свого болю, розчарування і внутрішньої боротьби.
Перш ніж розглядати цей текст докладніше, важливо зрозуміти історичний контекст.
Єремія був покликаний Господом приблизно у сімнадцять–двадцять років. Саме тоді Бог доручив йому бути Своїм голосом для юдейського народу і пообіцяв зробити його міцною мідною стіною. Єремія прийняв це покликання і залишався вірним йому все своє життя.
Його служіння тривало понад сорок років. За цей час змінилося п'ять царів. Він почав служити в тринадцятий рік правління царя Йосії і продовжував пророкувати навіть після падіння Єрусалима та зруйнування Юдейського царства.
Це означає, що пророче служіння стало справою всього його життя. Саме тому, коли ми читаємо книгу Єремії або книгу «Плач Єремії», важливо пам'ятати: перед нами не людина, яка легко впала у відчай, а пророк, який десятиліттями ніс надзвичайно важке служіння серед народу, що постійно відкидав Божий голос.
Служіння Єремії розпочалося за царя Йосії. Із п'яти царів, за яких пророк ніс своє служіння, Йосія був єдиним, хто щиро прагнув духовного відродження народу. Він намагався знищити ідолопоклонство, повернути людей до поклоніння єдиному Богові та провести духовну реформу.
Проте зовнішніх реформ виявилося недостатньо. Народ виконував закон лише зовні, але серця людей залишалися далекими від Господа. Справжнього навернення не відбулося. Саме тому перші роки служіння Єремії були відносно спокійними, але згодом усе докорінно змінилося.
Після смерті Йосії почалася боротьба за владу. Один за одним змінювалися царі. За царя Йоакима для Єремії настали найважчі роки. Його переслідували, били, кидали до в'язниці, принижували, відкидали й висміювали. Практично все суспільство виступило проти нього. Лише поодинокі люди слухали його слова і приймали їх до серця.
Коли Господь говорить, що Його народ є світлом світу і сіллю землі, це не означає легке, успішне і безтурботне життя. Вірність Богові дуже часто означає постійне протистояння гріху, неправді та духу цього світу. Це боротьба зі спокусами, із власною слабкістю, із духовною темрявою. Нерідко ми живемо не завдяки сприятливим обставинам, а всупереч їм.
Саме це переживав Єремія.
За царя Йоакима конфлікт досяг свого апогею. Цар наказав спалити сувій із Божими пророцтвами, записаними Єремією. Це був не просто вияв неповаги до пророка — це було свідоме відкинення Божого Слова.
Люди думали, що борються з людиною, але насправді вони противилися Самому Богові. Господа неможливо вдарити чи принизити, тому люди спрямували всю свою ненависть на Його пророка. Вони прагнули змусити його замовкнути, зруйнувати його авторитет і принизити його гідність, щоб більше ніхто не сприймав його слів серйозно.
Так було не лише з Єремією.
Пригадайте Мойсея. Бог послав його визволити народ із єгипетського рабства, але люди постійно нарікали, повставали проти нього і навіть були готові вбити його. Господь неодноразово говорив про Свій суд над народом, але Мойсей ставав у проломі, благаючи Бога про милість.
Так само було й з Іллею. Після великої перемоги на горі Кармел, коли Господь відповів вогнем із неба, пророк не отримав загального визнання. Навпаки, цариця Єзавель пригрозила йому смертю. Ілля був змушений тікати. У розпачі він просив Бога забрати його життя, але Господь не залишив його. Він зміцнив пророка, підкріпив його і повернув до служіння.
Історія Божих людей показує одну закономірність: вірність Богові далеко не завжди приносить людське схвалення. Дуже часто вона супроводжується нерозумінням, самотністю, переслідуваннями й болем.
Саме в такому стані ми зустрічаємо Єремію у п'ятнадцятому розділі його книги.
Він говорить:
«Горе мені, мати моя, що ти породила мене людиною, яка сперечається й свариться з усією землею».
Ці слова показують глибину його внутрішнього виснаження. Він настільки втомився від боротьби, що майже шкодує про своє народження. Це не бунт проти Бога. Це крик людини, яка вже не має сил.
Єремія не звинувачує Господа. Він відкриває перед Ним своє серце. Він не приховує свого болю. Лише людина, яка пройшла через тривале відкинення, може зрозуміти глибину цих слів.
Коли Бог покликав Єремію в юності, він, без сумніву, радів цьому покликанню. Хто не захотів би бути Божим служителем? Хто відмовився б чути голос Господа? Але разом із покликанням прийшла й ціна. Вірність Богові виявилася набагато важчою, ніж він міг собі уявити.
Саме тому він запитує: «Чому я маю проходити через усе це?»
Це запитання знайоме багатьом віруючим. Бувають моменти, коли людина не сумнівається в існуванні Бога, але починає сумніватися у власних силах пройти шлях, до якого Господь її покликав.
Єремія переживає саме такий період. Він відчуває відкинення, самотність, нерозуміння і втому. Він прагнув привести людей до Бога, але натомість зустрів ненависть і зневагу. Він ніс Боже Слово, але люди прагнули зруйнувати його авторитет, щоб ніхто більше не слухав того, що Господь говорив через нього.
Він говорить далі:
«Я не позичав під проценти й сам не позичав у борг, але всі проклинають мене».
Цими словами Єремія підкреслює, що він не зробив людям нічого такого, за що вони могли б справедливо його ненавидіти. У той час боргові відносини часто ставали причиною найгостріших конфліктів. Люди втрачали свободу через борги, потрапляли в залежність від кредиторів, тому боргові суперечки породжували образу й ненависть.
Єремія нікого не обманув, нікого не ошукав, не нажився за рахунок інших. Проте до нього ставилися так, ніби він завдав людям найбільшого зла. Насправді причина була зовсім іншою: люди не хотіли чути Боже Слово. Оскільки не могли завдати шкоди Богові, вони спрямували свою ненависть проти Його пророка.
Після цього Єремія звертається до Господа ще відвертіше:
«Господи, Ти знаєш усе. Згадай про мене, відвідай мене й помстися за моїх гонителів. Не погуби мене через довготерпіння Твоє. Ти знаєш, що заради Тебе я терплю наругу. Знайдені були слова Твої, і я спожив їх; і стало слово Твоє мені радістю та потіхою серця мого…»
Це дуже особиста молитва. Такі слова людина говорить лише Богові. Єремія не приховує своїх почуттів. Він нагадує Господу про свою вірність. Він не відступив від покликання. Він не зрікся Божого Слова навіть тоді, коли це принесло йому страждання.
Він каже: «Заради Тебе я терплю наругу».
Це дуже важливі слова. Єремія не страждає через власні помилки чи гріхи. Він страждає тому, що залишився вірним Богові.
Далі він згадує початок свого покликання:
«Знайдені були слова Твої, і я спожив їх; і стало слово Твоє мені радістю та потіхою серця мого».
Коли Бог промовляє до людини, Його слово завжди приносить життя. Воно наповнює серце надією, відкриває майбутнє, додає сил. Але шлях, який починається після цього слова, далеко не завжди буває легким.
Саме це пережив Єремія. Боже покликання стало найбільшою радістю його життя, але водночас привело його на шлях великих випробувань.
Він продовжує:
«Не сидів я в товаристві тих, що веселяться, і не радів. Під рукою Твоєю я сидів самотньо, бо Ти сповнив мене обуренням».
Єремія свідомо відмовився від звичайного життя. Поки інші шукали розваг, він ніс відповідальність за слово, яке Господь довірив йому. Він не шукав популярності чи людського схвалення. Його життя було присвячене служінню.
Саме тому самотність стала постійним супутником його покликання.
Чим уважніше ми читаємо цей уривок, тим більше розуміємо, що справжній біль Єремії полягає не у фізичних стражданнях. Найважче для нього — відчувати, що люди, яких він прагне врятувати, відкидають його і відкидають самого Бога.
Тому він ставить Господу ще одне болісне запитання:
«За що така невиліковна рана моя? Невже Ти будеш для мене ніби оманним джерелом, невірною водою?»
Це вершина його внутрішньої боротьби.
Для мешканців Ізраїлю вода означала життя. Надійне джерело давало можливість жити, будувати оселю, вирощувати врожай. Але існували джерела, які наповнювалися лише після дощу. На них не можна було покластися. Вони були ненадійними.
Саме цей образ використовує Єремія.
Фактично він запитує Господа: «Чи можу я повністю довіряти Тобі? Чи не помилився я, коли почув Твоє покликання? Чи не виявиться, що я поклав усе своє життя на те, що не виправдає моєї надії?»
Це дуже сміливе і водночас дуже болісне запитання. Воно народжується не через невірство, а через виснаження. Пророк настільки знесилений, що починає ставити під сумнів не Божу силу, а власне розуміння всього, що відбувається.
Саме в цей момент Господь відповідає Єремії. І ця відповідь стає центральною думкою всього уривка.
Господь відповідає Єремії не так, як людина могла б очікувати. Він не починає пояснювати причини всіх страждань, не обіцяє, що відтепер життя стане легшим. Натомість Він звертається до самого серця пророка.
«Якщо ти навернешся, то Я відновлю тебе, і будеш стояти перед Моїм лицем. Якщо відділиш дорогоцінне від нікчемного, то будеш як Мої уста. Вони самі будуть навертатися до тебе, а не ти до них. Я зроблю тебе для цього народу міцною мідною стіною. Вони воюватимуть проти тебе, але не здолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати й визволяти тебе, — говорить Господь. Я визволю тебе від руки нечестивих і врятую тебе від руки гнобителів».
Цікаво, що Господь закликає до навернення не народ, а самого пророка. Це може здивувати. Адже Єремія не жив у гріху, не відступив від Бога і не зрікся свого покликання. Але його серце почало схилятися до розпачу. Саме це Господь і хоче змінити.
Іноді людина може залишатися вірною Богові зовні, але всередині поступово втрачати надію. Саме тоді виникають запитання: «Чому це сталося зі мною? Чому Бог мовчить? Чи є сенс продовжувати?» Господь не засуджує Єремію за ці переживання, але показує йому, що залишатися в такому стані небезпечно.
Слова «якщо ти навернешся» означають: повернися до того місця довіри, з якого починав свій шлях. Не дозволь болю визначати твоє бачення Бога. Не дозволь розчаруванню стати твоєю новою дорогою.
Далі Господь говорить:
«Якщо відділиш дорогоцінне від нікчемного…»
Це означає навчитися бачити Божу цінність навіть у найважчих обставинах. Страждання самі по собі не є благословенням. Ніхто не прагне болю. Але Господь здатний навіть через найважчі переживання навчити нас того, чого ми не змогли б зрозуміти в час спокою.
Дорогоцінним є не сам біль. Дорогоцінним стає те, що Бог формує в нашому серці через нього: довіру, покору, витривалість, співчуття, духовну зрілість.
Саме про це говорить Господь Єремії. Не залишайся в розпачі. Подивися глибше. Побач те, що Я хочу зробити у твоєму житті через ці обставини.
Коли людина переживає біль, найпростіше почати жаліти себе. Але жалість до себе ніколи не стає виходом. Вона лише поглиблює внутрішню темряву. Господь кличе Єремію не до самозвинувачення і не до безнадії, а до нового погляду.
Він ніби говорить: «Не дозволь своєму болю визначати твоє майбутнє. Дозволь Мені визначити його».
Потім Господь повторює обіцянку, яку дав Єремії ще на початку його покликання:
«Я зроблю тебе міцною мідною стіною».
Бог не говорить: «Я заберу всі труднощі». Він говорить: «Я зміцню тебе серед труднощів».
Це велика різниця.
Господь не обіцяє, що люди перестануть противитися пророкові.
Навпаки:
«Вони воюватимуть проти тебе...»
Тобто боротьба триватиме. Опір не припиниться. Але поруч із цими словами звучить найважливіша Божа обітниця:
«...але не здолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати й визволяти тебе».
Саме Божа присутність стає відповіддю на всі запитання Єремії.
Господь не пояснив кожної причини його страждань. Він дав щось більше — Себе.
Іноді ми також хочемо отримати відповіді на всі свої «чому». Але Господь найчастіше відповідає не поясненнями, а Своєю присутністю. Він не завжди відкриває нам причину випробування, але завжди обіцяє бути поруч у ньому.
Саме тому головне питання полягає не в тому, чому ми проходимо через труднощі. Головне — чи залишаємося ми поруч із Богом під час цих труднощів.
Єремія отримав відповідь не тому, що перестав страждати. Він отримав відповідь тому, що знову почув голос Господа. І цього виявилося достатньо, щоб продовжити шлях, до якого був покликаний.
0 Comments 2