Я хочу проповідувати про те, що ти вже маєш у Христі.

Що ти вже маєш у Христі? Перемогу.

Я повторюю це для того, щоб ми знову і знову замислилися над цією істиною.

Є речі, яких ми ще прагнемо досягти. Є те, над чим потрібно працювати, у чому потрібно зростати. Але є й те, що Господь уже подарував нам через жертву Ісуса Христа.

І якщо диявол краде усвідомлення того, що ми вже маємо, то може статися так, що людина починає заново заробляти те, що Бог уже подарував. А цього не потрібно. Це фундамент, від якого ми маємо відштовхуватися, щоб рухатися далі.

Апостол Петро пише, що своїми нагадуваннями пробуджує наш чистий розум. Адже інколи ми забуваємо найважливіше, повертаємося до старого способу життя. Саме тому ми повинні нагадувати один одному Божі істини.

Було б так добре, якби людина прийшла до церкви, покаялася, прийняла Ісуса Христа — і в ту ж мить стала абсолютно новою, без жодних помилок, без боротьби, без повернення до старих гріхів. Але всі ми розуміємо, що так не буває.

Саме тому нам потрібно постійно нагадувати собі Божі обітниці та зміцнювати свою віру. Для цього ми приходимо на богослужіння. Це велике благословення — бути в домі Божому.

Ми приходимо прославити Господа, щоб Боже Слово було посіяне в наші серця. Ми читаємо Писання, щоб отримати це насіння. Ми слухаємо проповідь, щоб Дух Святий торкався нашого життя.

І найголовніше не те, що говорить проповідник. Найголовніше — що ти чуєш своїм серцем.

Ісус неодноразово говорив:

«Хто має вуха, нехай слухає». (Мт. 11:15; Мк. 4:9; Лк. 8:8)

Тому варто приходити до Бога з відкритим серцем. Як сказано у Писанні:

«Роздирайте серця ваші, а не одежу вашу». (Йоіл 2:13) І ще:

«Шукайте Господа, доки можна знайти Його».
(Ісая 55:6)

 

Отже, перше, що ми вже маємо у Христі, — прощення. Ми маємо мир із Богом. Ми маємо новий статус перед Ним. Те, як Бог дивиться на нас, Біблія називає праведністю.

Апостол Павло пише:

«У Ньому маємо викуплення Його кров'ю, прощення гріхів, за багатством Його благодаті.» (Ефесян 1:7)

У Христі ми маємо викуплення.  Кожен гріх має свою ціну. Писання говорить:

«Бо заплата за гріх — смерть». (Римлян 6:23)

Будь-який гріх приносить смерть.   Брехня руйнує стосунки. Брехня самому собі руйнує людину зсередини. Де б не оселився гріх — він приносить отруту та руйнування. Так само й розпуста. Спочатку вона здається насолодою. Так, певний час людина справді переживає задоволення. Саме цим гріх і тримає її в полоні.

Але з часом ця насолода зникає. Людина продовжує її шукати, але вже не знаходить. У результаті вона отримує зруйновані стосунки, самотність, втрату довіри людей.

Самотність — одне з найважчих наслідків гріха. Куди б не прийшов гріх — він приносить руйнування. Пустиш гріх у фінанси — почнуть руйнуватися фінанси. Пустиш гріх у сім'ю — почнуть руйнуватися стосунки. Пустиш гріх у своє тіло — почне руйнуватися здоров'я. Такою є природа гріха.

Але Боже Слово говорить:

«У Ньому маємо викуплення Його кров'ю, прощення гріхів, за багатством Його благодаті.» (Ефесян 1:7)

У цьому і полягає багатство Божої благодаті. Якщо дивитися лише з позиції справедливості, то кожен із нас заслужив наслідки своїх гріхів. Коли це стосується інших людей, ми часто говоримо: «Це справедливо». А коли справа доходить до нас, ми дуже хочемо благодаті. Але Господь говорить: якби Я судив вас лише за справедливістю, ніхто не зміг би встояти.

Пророк Ісая сказав:

«Уся праведність наша — немов заплямована одежа». (Ісая 64:6)

Саме такою є людська праведність без Бога. І якщо бути чесними перед собою, кожен із нас після покаяння хоча б раз знову грішив. Саме тому ми так потребуємо Божої благодаті. Господь прощає нас не лише тоді, коли ми приходимо до Нього вперше. Він продовжує виявляти милість і тоді, коли ми щиро каємося після своїх падінь.

Жертва Ісуса Христа є досконалою. Коли людина приходить до Бога зі щирим покаянням і говорить: «Господи, прости мене. Я ненавиджу свій гріх. Я не хочу жити так. Очисти мене. Зміни мене», тоді Господь являє їй Свою милість. І це одна з найбільших підстав нашої впевненості у Христі.

Мир із Богом

Ми можемо бути впевнені не лише в тому, що Бог простив наші гріхи. Ми можемо бути впевнені й у тому, що через прощення маємо мир із Богом.

Дехто може подумати: «То, може, краще покаятися перед самою смертю, щоб більше не встигнути згрішити?» Але це хибне мислення.

Каятися потрібно якомога раніше. Бо щире покаяння приводить не лише до прощення, а й до переміни серця.

Спочатку змінюється серце, а вже потім — життя.

Ми живемо так, як мислимо. Наші вчинки є наслідком того, що відбувається всередині нас. Так, зовнішні зміни не завжди приходять швидко. Але найважливіше — щоб Господь змінив наше серце, наші цінності, наші прагнення, те, що для нас є справді важливим.

Саме тому Біблія говорить:

«У Ньому маємо викуплення Його кров'ю, прощення гріхів...» (Ефесян 1:7)

Я можу бути впевнений: Бог мене простив. А якщо є справжнє прощення, тоді відновлюються і стосунки.

Подумайте. Якщо людина щиро просить у вас пробачення, а ви відповідаєте: «Я тебе пробачаю», але більше не хочете ні бачити її, ні спілкуватися з нею, — чи можна сказати, що примирення відбулося повністю?

Справжнє прощення завжди відкриває можливість для відновлення стосунків. Саме так чинить Господь. Він не говорить:

«Я тебе простив, але тримайся від Мене подалі.»

Він не каже: «Я тебе пробачив, але бачити тебе більше не хочу.»

Слава Богові, що Його прощення не таке. Після того як Христос викупив наші гріхи, Бог не лише простив нас — Він примирився з нами. Насправді не Бог воював проти людини. Це людина повстала проти Бога. Але саме Господь зробив перший крок назустріч нам, щоб відновити мир. Мир із Богом — це набагато більше, ніж просто гарне побажання. Це означає, що Бог більше не є нашим противником. І це величезна милість.

Бо людина, яка свідомо воює проти Бога, завжди програє. Історія неодноразово це підтверджувала. Кожен, хто повстає проти Божого Слова, зрештою зазнає поразки. А той, хто  тримається Господа і Його Слова, має перемогу.

Бог — за нас

Ми маємо не лише прощення і мир із Богом. Ми маємо ще дещо надзвичайно важливе. Бог — за нас. Це означає, що я не самотній. Я не самотній у боротьбі з гріхом. Я не самотній у боротьбі зі спокусами. Я не самотній у важких життєвих обставинах. Я не самотній, коли працюю, забезпечую сім'ю чи проходжу через випробування. Бог поруч. Він підтримує. Він  благословляє. Невіруючі люди часто називають це удачею. А ми знаємо, що це Божа благодать. Писання говорить:

«Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать.» (Якова 4:6; 1 Петра 5:5)

Саме тому здається, ніби вітер стає попутним. Не тому, що життя стає легким. А тому, що Господь допомагає пройти через нього. І це вже сьогодні є нашим у Христі. Ми не заробили  цього. Ми не заслужили цього. Це те, що для нас придбав Ісус Христос.  Саме тому ми хочемо відповідати Богові любов'ю на Його любов. Ми хочемо служити Йому. Ми хочемо робити добро. Але без Нього ми нічого не можемо. Усе добре, що ми робимо, відбувається Його силою, Його благодаттю та Його підтримкою. Саме тому Боже Слово говорить, що ми отримали мир із Богом ще до того, як могли щось заслужити.  Бо власними силами ми ніколи не заслужили б цього. Господь переступив через нашу недосконалість. Через наші помилки. Через наші гріховні рішення. Через усе те, за що ми інколи й досі не можемо пробачити самих себе.

Кожному знайомі моменти, коли згадуєш своє минуле й думаєш: «Чому я тоді не вчинив інакше?» Ми докоряємо собі.  Повертаємося думками до старих помилок. Але Господь приходить і каже: «Давай почнемо з чистого аркуша.» І навіть знаючи, що ми ще не раз помилимося, Він усе одно простягає нам руку.

Іноді ми думаємо: «Господи, я знову згрішив...» Наче Бог не знав, кого приймає.  Але це не так. Ми не можемо розповісти Богові про себе нічого нового. Він знав усе ще до того, як покликав нас. Він знав кожну нашу слабкість. Кожне майбутнє падіння. Кожну боротьбу. І все одно полюбив нас.

Писання говорить:

«Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.» (Римлян 5:8)

Саме такою є Божа любов. Вона не заперечує нашої недосконалості. Вона перемагає її.

Праведність у Христі

Відкриймо 2 Коринтян 5:21.

«Того, Хто не знав гріха, Він учинив за нас жертвою за гріх, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю.» (2 Коринтян 5:21)

Що робить Господь? Він не чекає, поки я заслужу праведність. Він знає, що це неможливо. Тому Сам підносить мене до рівня Своєї праведності.

У Христі Ісусі я стаю перед Богом не у своїй праведності, а в Божій. Це не моя досконалість — це Його досконалість, яку Він дозволив мені «зодягнути».

Може виникнути запитання: кого Бог обманює? Мене? Ні, я добре знаю себе. Себе? Теж ні. Тоді навіщо Він одягає мене у Свою праведність?

Він робить це для того, щоб захистити мене.

Є той, хто від початку прагне знищити людину. Диявол постійно шукає підставу, щоб звинувачувати, засуджувати й приносити руйнування.

Якби я стояв перед ним лише у своїй праведності, у нього було б достатньо причин, щоб звинувачувати мене. Але Бог дає мені Свій захист — Свою праведність.

Коли я починаю по-справжньому розуміти цю істину, коли роздумую над нею, коли Дух Святий відкриває її моєму серцю, тоді я усвідомлюю своє становище перед Богом.

Тоді я більше не боюся лукавого.

Я знаю свої недоліки. Я знаю свої слабкості. Але все одно можу сказати:

— В ім'я Ісуса Христа відійди від мене!

Це не самовпевненість. Це віра в Божу милість.

Я маю право так говорити не тому, що бездоганний, а тому, що ще тоді, коли був грішником, Христос полюбив мене, заплатив за мої гріхи, примирив мене з Богом і став на мій бік.

Самотужки я не зміг би перемогти диявола.

Він має тисячолітній досвід боротьби з людьми.

Ми живемо кілька десятків років, а він спостерігає за людством від самого початку.

Без Христа людина для нього — легка здобич.

Саме тому Бог одягає мене у Свою праведність.

Я одягаю її не тому, що заслужив.  Не тому, що завжди їй відповідаю. І навіть не тому, що вже став досконалим. Я одягаю її тому, що це Божий дар, Божий захист і Божа милість.

Саме тому Писання говорить:

«Тож приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.» (Євреїв 4:16)

Ми приходимо до Бога сміливо. Не тому, що все зробили правильно. Не тому, що заслужили Його прихильність. А тому, що Христос уже відкрив нам доступ до Отця. Ми не заробляємо Божу любов. Ми приймаємо її.

І коли диявол приходить зі звинуваченнями, я можу сміливо сказати:

— Я не твоя здобич.

Я належу Тому, Хто сильніший за тебе. Є Той, Хто визволив мене від твоєї влади. Він знає всю мою недосконалість. Він знає всі мої падіння. І все ж не відмовився від мене.

Єдине, чого Господь очікує від мене, — чесності. Бути чесним перед самим собою. Не вдавати, що я безгрішний. Не приховувати своїх гріхів від Бога. Не виправдовувати себе.

Коли я починаю говорити правду про себе перед Богом, тоді відкриваю Йому двері у своє життя.

Без Бога правда про мене приведе лише до розпачу. Але правда разом із Богом приводить до вдячності. Бо тоді я бачу не лише свою слабкість, а й велич Його милості.

Тому Божа праведність потрібна не для того, щоб виглядати кращим за інших. Не для того, щоб хвалитися перед людьми. Вона потрібна для духовної боротьби.

Це духовна броня, яку Господь дав Своїм дітям. Коли ворог приходить зі звинуваченнями, я можу відповісти:

— Я знаю, Хто мене викупив. Я знаю, Хто мене полюбив.

Я знаю, Хто одягнув мене у Свою праведність. Це не моя заслуга. Тому ти не зможеш переконати мене, що Бог відмовився від мене.

Навіть коли я розчарований у собі, Божа праведність залишається незмінною.

Бо вона говорить не про мене.  Вона говорить про Христа. Він одягнув мене не в мою праведність, а у Свою. І саме Його праведність є моїм захистом. Це те, що ми вже маємо в Ісусі Христі. І саме тому над цією істиною варто багато роздумувати, доки вона не стане частиною нашого мислення й нашої віри. Усиновлення — ми вже Божі діти

Після того як Господь простив мене, примирив із Собою і зодягнув у Свою праведність, виникає ще одне запитання. Якщо я тепер перебуваю в Божому домі, то ким я є в цьому домі? Чи я просто гість? Чи, можливо, людина, якій дозволили трохи побути поруч?

Уявіть собі, що бездомну людину привели в дім. Її помили, перевдягнули, дали чистий одяг. Старий, брудний одяг викинули й сказали: «У цьому домі ти більше не будеш ходити в лахмітті. Одягай те, що ми тобі дали». Здавалося б, усе добре. Але навіть у чистому одязі людина все одно почуватиметься невпевнено. Адже це чужий дім, чужий одяг, чужі речі. Вона весь час думатиме: «Чи можна мені тут сидіти? Чи можна щось взяти? Чи не час уже йти?»

Саме тому Бог зробив набагато більше. Він не лише пробачив нас і не лише дав нам новий одяг. Він усиновив нас.

Відкриймо **Римлян 8:15**.

«Бо ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити в страху, але прийняли Духа всиновлення, Яким кличемо: "Авва, Отче!"»** *(Римлян 8:15)*

Господь не говорить: «Посидь он там, у куточку». Він говорить: «Заходь додому». Не просто в Мій будинок, а у свій дім. Ти вже не чужий. Ти Моє дитя.

Ось чому ми маємо Духа всиновлення. Бог хоче, щоб ми не жили перед Ним у постійному страху. Він хоче, щоб ми жили як діти поруч зі своїм Батьком.

Подумайте, наскільки по-різному ми почуваємося у власному домі й у гостях. Навіть якщо нас дуже люблять, у гостях ми все одно поводимося обережніше. Ми не відкриваємо шафи без дозволу, не почуваємося господарями, не користуємося всім так вільно, як удома.

А вдома все інакше.

Саме це Бог хоче сказати кожному з нас. Ти вже не гість у Божому домі. Ти — Його син. Ти — Його донька.

Усиновлення говорить не лише про новий статус. Воно говорить про нові стосунки.

Наші стосунки з Богом — це стосунки Батька і дитини.

Господь навмисно руйнує всі інші моделі взаємин.

Так, Він є Царем.

Так, Він є Господом.

Так, Йому підкоряється все на небі, на землі й під землею.

Але коли йдеться про наші особисті стосунки з Ним, Він говорить: «Я хочу, щоб ти називав Мене Батьком».

Уявіть собі людину, яка для всіх є великим керівником. Підлеглі заходять до її кабінету з повагою, обережно добирають слова, чекають слушної нагоди, щоб поставити запитання. Але для власних дітей ця людина — просто тато. Дитина може підійти до нього вдома, обійняти, попросити про допомогу, поставити будь-яке запитання. Вона не боїться, бо знає: перед нею не лише керівник, а її батько.

Саме таких стосунків хоче Бог. Він не заперечує, що є Царем царів і Господом панів. Але для Своїх дітей Він відкриває Себе як люблячий Отець.

Можливо, хтось мав непрості стосунки зі своїм земним батьком. У когось бракувало любові, підтримки чи прийняття. Але Бог показує зовсім інший образ Батька — досконалого, люблячого, вірного й милосердного.

Саме таким ми бачимо Його в Ісусі Христі. Ми отримали не просто прощення. Не просто праведність. Ми отримали усиновлення. Бог став нашим Отцем. І це означає, що Його ставлення до нас не залежить лише від того, наскільки успішно ми сьогодні прожили день.

Начальник може цінувати хорошого працівника, але коли співпраця завершується, стосунки також часто завершуються.

Батько любить свою дитину зовсім інакше. Навіть коли дитина помиляється. Навіть коли вона падає. Навіть коли її потрібно виправляти. Любов батька не припиняється. Саме так Бог дивиться на нас. Коли ми вірні Йому, Він радіє. Коли ми падаємо, Він не перестає бути нашим Отцем. Він продовжує бажати нам добра. Він продовжує боротися за наше життя. Він продовжує чекати нашого повернення.

Господь говорить: «Ти не просто Мій підданий. Не просто воїн Мого Царства. Не просто громадянин Небесного Царства. Ти — Моє дитя». Подумайте, як би ви поводилися, якби вашій дитині загрожувала небезпека. Ви зробили б усе, що у ваших силах, щоб її захистити.

Саме так дивиться на нас Небесний Отець. Коли ми приходимо на богослужіння, ми приходимо не лише до Всемогутнього Бога. Ми приходимо до свого Батька. До Того, Хто за будь-яких обставин шукає нашого добра. Це велика Божа милість. Коли в нас усе добре, коли ми вірні Господу, коли наше сумління чисте, нам легко приходити до Нього.

Але що робити тоді, коли ми впали?  Коли нам соромно?

Коли навіть самим собі важко пробачити свої вчинки? Саме в такі моменти найважливіше пам'ятати: Бог не перестав бути нашим Отцем. Він не відкидає Своїх дітей.

Як сказав Ісус:

«Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.»** *(Івана 6:37)*

Ось чому ми можемо приходити до Нього знову і знову.  Не тому, що легковажно ставимося до гріха. А тому, що довіряємо любові свого Небесного Отця.

Дух Святий — сила для нового життя

Але якби Господь лише простив нас, примирив із Собою, зодягнув у Свою праведність і всиновив, а сили жити по-новому не дав, це було б великою трагедією. Ми знали б, як правильно, хотіли б жити свято, але не мали б для цього сили.

Та Божа милість не закінчується на прощенні. Через жертву Ісуса Христа ми отримали Духа Святого.

І це не просто якесь особливе відчуття чи емоційне переживання. Дух Святий — це третя Особа Божества. Він Сам приходить жити в людині.

Саме тому так важливо правильно реагувати, коли Дух Святий торкається нашого серця. Це не просто сильні емоції. Це Сам Бог приходить, щоб змінювати наше життя.

Тому потрібно навчитися бути уважними до Його голосу. До Його лагідного дотику. До Його тихого докору. До Його натхнення.

Господь міг би говорити з нами дуже суворо. Він міг би одним словом показати нам усю правду про нас. Але тоді мало хто з нас витримав би таку розмову.

Тому Бог говорить інакше. Він говорить лагідно. Він говорить із любов'ю. Він говорить так, щоб не зламати нас, а підняти.

За багато років життя з Богом я можу пригадати лише кілька випадків, коли Господь дуже суворо говорив до мене. Але я вже не зможу порахувати, скільки разів Він підтримував, підбадьорював, зміцнював і надихав мене.

Чому? Бо так діє люблячий Отець. Він не принижує. Він відновлює. Саме тому Бог дав нам Свого Духа.  Апостол Павло пише:

«Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, Який живе у вас?» (1 Коринтян 6:19)

Дух Святий оселився в нас не просто для того, щоб час від часу дарувати приємні переживання. Він прийшов творити в нас нове життя. Тому читаємо ще одне місце Писання.

«Отже, коли хто в Христі, той — нове творіння. Старе минуло, ось настало нове!» (2 Коринтян 5:17)

Зверніть увагу: Біблія не говорить, що старе ще потрібно поступово заслужити чи виправити. Вона говорить: «Старе минуло». Коли Бог прощає, Він не повертається до вже прощеного гріха. А ми дуже часто повертаємося. Ми згадуємо свої старі падіння. Знову й знову докоряємо собі. Повертаємося до того, що Бог уже простив. А Господь говорить: «Перегорни цю сторінку.» Не живи минулим. Не копайся постійно у своїх старих гріхах. Дивися вперед. Дивися на те, ким Я тебе створюю. Дух Святий прийшов не лише для того, щоб потішити нас. Він приніс із Собою всю Божу силу, необхідну для нового життя. Саме тому ми можемо перемагати гріх.

Не власною силою. Не силою характеру. Не силою волі. А силою Божого Духа. Тому дуже важливо правильно розуміти слова про плід Духа. Ми інколи думаємо, що це наші чесноти.

Але Писання говорить про плід Духа, тобто про те, що народжується в людині завдяки дії Святого Духа.

«Плід же Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість.» (Галатів 5:22–23)

Якщо чесно подивитися на себе, то ми зрозуміємо, що всі ці якості не проявляються в нас постійно.

Ми далеко не завжди любимо так, як потрібно. Не завжди зберігаємо мир. Не завжди терпеливі. Не завжди лагідні. Не завжди вміємо стримувати себе.

Але коли ці плоди з'являються в нашому житті, це свідчить про те, що Дух Святий діє в нас. Саме Він допомагає нам радіти разом з іншими.  Саме Він дає мир посеред бурі. Саме Він навчає любити навіть тих, хто цього не заслуговує. Саме Він допомагає залишатися спокійними тоді, коли навколо панує хаос.

Усе це — не результат нашої природної людської сили. Це результат Божої присутності в нашому житті. Коли Дух Святий живе в людині, Він поступово формує в ній нову природу. Саме тому ми можемо змінюватися. Саме тому можемо перемагати гріх. Саме тому можемо ставати схожими на Христа.

І коли в нашому житті з'являється щось добре, уся слава належить не нам. Це плід дії Святого Духа. Амінь.