Євангеліє від Марка, восьмий розділ, 34–38 вірші.

«І покликавши народ з учнями Своїми, сказав їм: “Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її. А хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими”».

Це дуже глибоке послання.

І зверніть увагу: Христос говорить не тільки до учнів. Він покликав народ разом з учнями. Тобто це слово адресоване кожному, хто хоче слідувати за Ним.

«Хто хоче йти за Мною…»

І перша вимога:

«Нехай зречеться себе».

Що означає зректися себе?

Грецьке слово означає відкинути, відмовитися, зректися.

Якщо я вважаю себе достатньо хорошою людиною, то навіщо мені Спаситель?

Ми рідко вважаємо себе пропащими. Зазвичай думаємо: «Ну, я не ідеальний, але не гірший за інших».

Саме тут ми можемо повторити помилку фарисея, який дякував Богові, що він не такий, як інші, тоді як митар стояв далеко й просив: «Господи, будь милостивий до мене, грішника».

І Христос сказав, що саме митар вийшов виправданим.

Лише той, хто побачив свою справжню потребу в Бозі, готовий зректися себе.

Але зректися себе не означає знецінити себе.

Ти — Боже творіння. Ти цінний в Його очах. Бог настільки цінує тебе, що віддав за тебе Свого Сина.

Йдеться про інше: відмовитися від свого старого «я», щоб прийняти нового себе, якого творить Бог.

Якщо моя рука міцно тримається за старе, вона не може взяти нове.

Тому Христос говорить: відпусти себе старого.

Ми часто хочемо змінити життя, але не хочемо змінювати себе.

Ми звикли жити певним способом. Не одним днем сформувалися наші звички, характер, оточення, спосіб мислення.

Тому відмовитися від звичного важко.

Але Христос не просто заспокоює нас — Він ставить нам діагноз і говорить правду, яка може зробити нас вільними.

Їжа — це добре. Але нею можна зруйнувати себе.

Відпочинок — це добре. Але ним можна довести себе до бездіяльності.

Навіть хороші речі можуть стати руйнівними, якщо займають неправильне місце.

Те саме з гріхом.

Спочатку він здається насолодою, потім стає тюрмою.

Спочатку здається задоволенням, а потім стає отрутою.

І лише коли я визнаю: «Без Христа я не справляюся», — я починаю шукати Спасителя.

Не здоровим потрібен лікар, а хворим.

Якщо я не визнаю своєї хвороби, я не шукатиму лікаря.

Якщо я не визнаю, що не можу перемогти гріх власними силами, я не шукатиму Спасителя.

Тому слідувати за Христом означає бажати змінити своє життя.

Далі Христос говорить:

«Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її. А хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її».

У цьому місці слово «душа» має значення «життя».

Тобто Христос говорить:

«Хто хоче врятувати своє життя, той його втратить. А хто віддасть своє життя заради Мене і Євангелія, той його збереже».

Уявіть людину, яка опинилася посеред океану. До неї підпливає рятувальна шлюпка, а вона каже:

«Не чіпайте мене, я тут плаваю».

Їй кажуть:

«Ти загинеш, якщо залишишся у воді».

А вона:

«Ні, мені подобається».

Ось так Христос підпливає до нашого життя і говорить:

«Я хочу врятувати тебе».

А ми відповідаємо:

«У мене все нормально».

Ісус пропонує справжнє життя тим, хто готовий відпустити несправжнє.

Далі Христос запитує:

«Бо яка користь людині, коли вона придбає весь світ, а душу свою занапастить?»

Що важливіше — життя чи майно?

Ми знаємо відповідь, але часто живемо так, ніби матеріальне важливіше.

Пам'ятаєте багатого юнака?

Він щиро шукав спасіння. Христос подивився на нього і полюбив його.

Але сказав:

«Тобі одного не вистачає. Продай усе, що маєш, роздай бідним і йди за Мною».

Юнак відійшов засмучений.

Він отримав не приємну, а справжню відповідь.

І це питання для нас:

Що ми більше хочемо почути — приємну відповідь чи правду?

А далі Христос говорить:

«Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський…»

Христос говорить про людство.

Людина часто хоче жити за принципом: собі — все, іншим — закон.

Ми декларуємо істину, але потім шукаємо спосіб обійти її, коли вона стає невигідною.

І тому питання Христа дуже просте:

Хто для мене має останнє слово?

Моя думка?

Мої бажання?

Мій комфорт?

Мій досвід?

Чи Христос?

Якщо Христос — істина, тоді я не можу мати окрему територію життя, де Його істина не діє.

Я не можу сказати:

«Господи, неділя Твоя. Церква Твоя. Молитва Твоя. А ось тут, будь ласка, не втручайся».

Якщо я слідуватиму за Христом, мені доведеться відмовлятися від своєї волі на користь Його волі.

І саме тому цей шлях називається вузьким.

Христос не вимагає від нас того, чого не зробив Сам.

У Гефсиманії Він сказав:

«Не Моя воля, а Твоя нехай буде».

Він Сам пройшов цим шляхом.

Тому слова «зречись себе» — не теорія. Він Сам прожив їх.

І тут ми підходимо до головного:

«Візьми хрест свій і йди за Мною».

Що таке мій хрест?

Коли Христос сказав ці слова, люди розуміли, що таке хрест. Це не була прикраса чи символ. Хрест був символом страти, смерті, повного приниження.

Але Христос не закликає нас завдавати собі болю чи шкодити собі.

Хто має помирати на моєму хресті?

Моє старе «я».

Моя гордість.

Моя впертість.

Моя самовпевненість.

Моє бажання завжди мати рацію.

Моє «я сам знаю, як краще».

Ось що має помирати.

Бо якщо я не беру свого хреста і не йду за Христом, я не учень.

Я турист.

А я не хочу бути туристом у церкві.

Я хочу слідувати за Христом.

І це означає, що процес ще не завершений.

У житті Христа прозвучало:

«Звершилося».

Його місія була завершена.

А в моєму житті ще не все завершилося.

Ще є речі, від яких мені потрібно відмовитися.

Ще є моменти, коли я маю сказати:

«Не моя воля, а Твоя нехай буде».

Іноді людина роками слідує за Христом, але приходить момент, коли Бог говорить про щось конкретне, а людина відповідає:

«Ні. Оце вже занадто».

Саме тут перевіряється наше слідування.

Можливо, сьогодні кожному з нас варто запитати себе:

Де я перестав слідувати за Христом?

Для чого я відмовляюся померти для себе?

На якій своїй волі я досі наполягаю?

У чому я досі не наважуюся довіритися Богові?

Ми всі намагаємося змінитися.

Приймаємо рішення з понеділка.

З першого числа.

Визначаємо дату, коли почнемо жити по-іншому.

Але без Христа наші рішення швидко стають порожніми.

Тому сьогодні добрий момент подивитися всередину себе й сказати:

«Господи, я не можу врятувати себе сам.

Я потребую Тебе.

Я готовий відпускати старе, щоб приймати нове, яке Ти твориш у мені».

І знаєте, що найважливіше?

Христос не обманює.

Він не говорить:

«Віддай Мені все — і ти все втратиш».

Він говорить навпаки:

«Ти не втратиш — ти придбаєш».

Вічне життя.

Нову людину.

Нову сім'ю у Христі.

Нове життя.

Я можу озирнутися на своє життя й сказати: я жодного дня не пожалкував, що пішов за Христом.

Якщо і жалкую, то лише про те, що не зробив цього раніше.

Тому сьогодні я хочу закликати нас: йдемо за Христом щиро.

І будемо готові відмовлятися від того, що заважає нам бути схожими на Нього.

Ми іноді дуже принципові.

Але якщо питання стосується Євангелія — будь принциповим.

А в другорядних питаннях не обов'язково триматися за все зубами.

Уяви, що ти знаєш: завтра помреш.

І сьогодні тобі потрібно прийняти рішення.

Це питання справді варте того, щоб витрачати на нього останній день свого життя?

Якщо ні — віддай його Богові.

Не тримайся за нього, як бультер'єр.

Давайте будемо більше схожими на Христа, ніж на бультер'єра.

У кожному з нас є своя «атомна реакція» — своя сила, характер, принциповість.

То куди її направити?

На те, щоб не погоджуватися зі своїм теперішнім станом.

На те, щоб ставати схожими на Ісуса.

Сьогодні більше, ніж учора.

Завтра більше, ніж сьогодні.

Не за один день.

Але щодня я лупаю ту скалу і прагну, щоб із неї з'являлися риси мого Спасителя Ісуса Христа.

Амінь.

Давайте піднімемося.

Є час помолитися.

І сьогодні я закликаю вас не молитися зараз про когось іншого.

Помоліться особисто про себе.

Бо зректися себе, взяти свій хрест і слідувати за Христом покликаний кожен із нас.

Ця проповідь не для того, щоб докорити тому, хто сидить поруч.

Вона для того, щоб оновити наше усвідомлення того, яким шляхом ми маємо йти і яке життя маємо проживати.

Особисто кожен із нас.

Амінь.