Свідчення Лени Ніволіної.

Минулої осені лікарі виявили в неї пухлину. Вона помітила, що рука почала працювати інакше, звернулася на обстеження, і після біопсії діагноз підтвердився. Лікарі призначили курс хіміотерапії, а потім операцію. Під час однієї з останніх процедур хіміотерапії Лена молилася, і Господь поклав їй на серце слово з книги пророка Ісаї:

«Веселися та радій, жителько Сіона, бо Святий Ізраїлів великий посеред тебе» (Ісая 12:6).

Спочатку це слово здалося їй зовсім недоречним.  «Веселитися і радіти? Саме зараз?» — думала вона. Але коли вона прийняла це слово вірою, Господь торкнувся її серця. Лена відчула мир і впевненість, що Бог уже працює над її перемогою. Вона почала дякувати Богові ще до того, як побачила результат. Почала славити Його, прославляти Його ім’я і довіряти Йому своє майбутнє. Після операції лікарі були здивовані. Результати показали, що пухлини немає. Ракових клітин не виявили. Онкомаркери були в нормі. Лікар прямо сказав:

— Я бачу результати до операції і результати після. Пухлини більше немає.

Так, за протоколом їй ще довелося пройти променеву терапію. Але сьогодні вона стоїть у церкві, свідчить про Божу милість і дякує Господу за отриману перемогу. І знаєте, що мене особливо вразило в цій історії? Усе почалося зі слова від Бога. Від самого початку було слово. Саме слово Боже стало для неї опорою посеред страху, невизначеності та боротьби.

Я хочу сьогодні поговорити з вами про сенс страждань і їх значення.

Страждання приходять у життя кожної людини. Страждають і грішні, і праведні. Нам дуже хотілося б побудувати таку теологію, у якій праведні не страждають зовсім. Нехай страждають грішники — це їхній вибір і їхній шлях. А ми, як праведні люди, хотіли б мати лише благословення, здоров’я, достаток і перемоги.

Іноді так і буває. Але з плином часу кожен із нас стикається з реальністю: страждають не лише грішники.

У житті трапляються моменти, які неможливо пережити без болю. Ми втрачаємо близьких, стикаємося з хворобами, переживаємо розчарування, проходимо через труднощі. І тоді виникають запитання.

Якщо я з Богом, чому це сталося?  Якщо я служу Господу, чому проходжу через випробування? Якщо я вірю, чому мені боляче? Саме тому сьогодні я хочу, щоб ми разом звернулися до Божого Слова і побачили різницю між стражданнями грішної людини та стражданнями праведника.

Кожен проходить через власні випробування. Але природа цих страждань різна. Знаєте, я дуже вдячний Богу за книгу Йова. Щоразу, коли перечитую її, відкриваю для себе щось нове. Іноді нам здається, що ми вже добре знаємо певний біблійний текст. Ми читали його багато разів, чули проповіді на цю тему, можемо навіть цитувати окремі уривки напам’ять.

Але потім перечитуємо знову і раптом розуміємо: ми запам’ятали не те, що написано, а те, як колись це зрозуміли.

Книга Йова допомагає нам повернутися до першоджерела. Вона допомагає правильно зрозуміти Бога, правильно оцінити свої страждання і не зробити хибних висновків.

Грішна людина страждає через наслідки власних гріхів. Біблія говорить про причинно-наслідковий зв’язок. Людина сіє — і людина жне. Якщо вона свідомо обирає шлях непослуху Богові, то зрештою пожинає наслідки цього вибору. Такі страждання нам зрозумілі. У нашій свідомості все виглядає логічно: людина відкинула Божі принципи, пішла своїм шляхом і тепер пожинає плоди своїх рішень. Але зовсім інше питання виникає тоді, коли починає страждати праведник. Чому праведна людина проходить через випробування? Чому вірна Богові людина переживає біль? Чому людина, яка любить Господа, іноді проходить через дуже важкі обставини? Щоб відповісти на це питання, потрібно уважно прочитати перші два розділи книги Йова. Тому що далі Йов буде плакати, ставити питання, висловлювати біль свого серця, сперечатися, шукати відповіді. Але перші два розділи відкривають нам те, чого сам Йов тоді не знав.

Хто атакував Йова? Не Бог. Біблія прямо говорить — сатана. Саме сатана став ініціатором усіх тих випробувань, через які проходив Йов. Не Бог забрав його майно. Не Бог убив його дітей. Не Бог уразив його хворобою. За цим стояв ворог людських душ. І тут ми бачимо дуже важливу істину: страждання праведника не завжди є покаранням від Бога. Іноді це атака диявола. Іноді це спроба ворога зруйнувати віру людини. І знаєте, що найчастіше робить диявол через страждання? Він намагається переконати людину, що її віра була марною. Саме це відбувалося з Йовом. Сатана хотів не просто завдати йому болю. Його метою було зруйнувати довіру Йова до Бога. Посіяти думку:

«Даремно ти служив Господу». «Даремно залишався вірним». «Даремно жив праведно». «Подивися, до чого це тебе привело». Саме тому в Йова з’являються ці болісні запитання. Саме тому його серце розривається між вірою та болем.

В один момент він говорить: «Я знаю, що мій Викупитель живий».  А в інший — запитує: «Господи, чому це сталося зі мною?» І це чесно. Саме тому книга Йова така близька кожному з нас. Тому що вона показує справжню людину в справжніх стражданнях. Не ідеального героя без емоцій.  Не надлюдину. А людину, яка плаче, шукає відповіді, переживає біль, але попри все не відвертається від Бога. І ось тут проходить головна межа між праведником і грішником. Грішник у своїх стражданнях віддаляється від Бога.  Праведник у своїх стражданнях продовжує шукати Його.

Він може не розуміти того, що відбувається. Може ставити запитання. Може навіть сперечатися. Але він не залишає Господа. І саме тому його історія не завершується поразкою.

Але є ще одна небезпека, про яку говорить книга Йова. Поряд із Йовом були друзі. Вони прийшли підтримати його, але поступово перетворилися на обвинувачів. Уся їхня логіка зводилася до одного: «Якщо ти страждаєш — значить, ти згрішив». «Якщо Бог допустив це у твоє життя — значить, ти винен». «Шукай свій гріх і покайся».

На перший погляд, це звучить дуже логічно. Але наприкінці книги Бог Сам втручається в цю суперечку і говорить друзям Йова:  «Ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Йов». 

Уявіть собі. Люди, які були впевнені у своїй правоті, виявилися неправими. Люди, які намагалися пояснити Божі дії людською логікою, помилилися. Чому? Тому що вони бачили лише зовнішні обставини, але не бачили духовної реальності. Вони бачили страждання Йова, але не бачили сатану, який стояв за цими атаками. Вони бачили біль, але не бачили  Божого задуму. Вони бачили процес, але не бачили кінця історії.

Саме тому нам потрібно бути дуже обережними, коли ми оцінюємо страждання інших людей. Не поспішай робити висновки. Не поспішай засуджувати. Не поспішай пояснювати те, чого сам не розумієш. Бо є речі, які знає лише Бог. І саме тому Господь говорить через пророка Ісаю:

«Коли будеш переходити через води — Я буду з тобою, а через ріки — вони не затоплять тебе. Коли підеш через вогонь — не обпечешся, і полум’я не опалить тебе. Бо Я Господь, Бог твій, Святий Ізраїлів, Спаситель твій» (Ісая 43:2–3).

Зверніть увагу: Господь не каже, що вод не буде. Він не каже, що не буде вогню. Він не каже, що не буде випробувань. Він каже: «Я буду з тобою».

Ось різниця.

Грішна людина проходить свої страждання без Бога. Праведна людина проходить свої страждання разом із Богом. Саме тому навіть у найтемніші моменти вона не залишається сама.

Саме тому Господь називає Себе не Суддею, а Рятівником. Іноді нам здається, що було б краще взагалі не проходити через труднощі. Але Біблія показує нам іншу картину.

Подивіться на Йосипа. Його зненавиділи рідні брати. Його продали в рабство. Його несправедливо звинуватили.  Його кинули до в’язниці. Скажіть чесно: де в цих подіях видно Божу руку? У братській заздрості?  У рабстві? У наклепі? У тюрмі? Зовні все виглядає так, ніби диявол перемагає.

Але наприкінці історії Йосип говорить братам слова, які відкривають справжню картину:

«Ви задумали проти мене зло, але Бог обернув його на добро, щоб здійснити те, що є тепер, і врятувати життя багатьом людям» (Буття 50:20).

Ось у чому велич Бога.  Він не є джерелом зла. Він не є автором несправедливості. Він не є творцем болю. Але Він настільки великий, що здатний навіть зло використати для добра. Те, що диявол задумував для руйнування, Бог може використати для спасіння. Те, що ворог задумував для поразки, Бог може перетворити на перемогу. Те, що мало знищити людину, Бог може використати для її зміцнення. Саме тому ми не завжди можемо правильно оцінити ситуацію, перебуваючи всередині неї. Коли Йосип сидів у в'язниці, він ще не бачив прем'єрського палацу. Коли Йов сидів на попелі, він ще не бачив свого відновлення. Коли учні дивилися на хрест, вони ще не бачили воскресіння. Але Бог уже бачив кінець історії.

І саме тому нам потрібно навчитися довіряти Йому навіть тоді, коли ми не розуміємо того, що відбувається. Тому що Господь бачить далі, ніж бачимо ми. Він бачить не лише сьогоднішній біль. Він бачить завтрашню перемогу.

І саме тут ми підходимо до того, чого навчає нас Христос.

Відкриймо Євангеліє від Івана 16:33.

«Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі матимете скорботу, але будьте відважні: Я переміг світ».

Чесно кажучи, це не той вірш, який люди зазвичай хочуть чути.  Ми любимо обіцянки про благословення. Любимо говорити про перемогу. Любимо говорити про успіх. Але Христос дивиться на нас чесно і говорить: «У світі матимете скорботу». Він не приховує правду. Він не створює ілюзій. Він не каже, що після навернення до Бога всі проблеми зникнуть.

Навпаки, Він попереджає нас заздалегідь. Чому це важливо? Тому що коли страждання приходять несподівано, людина може розгубитися. Вона починає думати: «Щось пішло не так». «Бог мене залишив». «Я зробив щось неправильно». Але Христос говорить: «Я попереджав вас. Скорботи будуть».

І відразу додає: «Будьте відважні». «Я переміг світ». Зверніть увагу: Він не сказав «Я буду перемагати». Не сказав «Я спробую перемогти». Він говорить у завершеному часі: «Я переміг». 

Саме тут багато людей неправильно дивляться на Христа. Вони бачать лише Голгофу. Бачать лише хрест. Бачать лише страждання. І думають: «Бідний Ісус». Саме так дивився на Нього світ. Саме так дивилися на Нього люди під хрестом. Саме так дивилися на Нього навіть учні. Коли Ісуса заарештували, били, судили та розіп’яли, вони були переконані, що все закінчено. Що їхній Учитель програв. Що на цьому історія завершується. Вони не стояли біля хреста з відчуттям перемоги. Вони ховалися. Боялися. Втратили надію.

Їм здавалося, що все, у що вони вірили, зруйнувалося. І саме про це пророкував Ісая за багато століть до цих подій. В Ісаї 53 сказано: «Він був погорджений і відкинутий людьми, муж скорбот і знайомий із хворобами. Ми відвертали від Нього своє обличчя. Він був погорджений, і ми ні за що Його не вважали».

Люди дивилися на Христа і бачили поразку. Вони бачили людину, яка страждає. Людину, яку принизили. Людину, яку відкинули. Людину, яка помирає. І тому робили висновок: «Він програв». Але Ісая продовжує:

«Та Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом». 

Зверніть увагу на ці слова: «Ми думали». Люди помилялися. Вони неправильно тлумачили те, що бачили. Вони вважали, що Бог покарав Христа. А насправді Христос звершував найбільшу перемогу в історії людства. Диявол був переконаний, що перемагає. Первосвященники були переконані, що перемагають. Римська влада була переконана, що перемагає. Натовп був переконаний, що перемагає. Але насправді саме в той момент диявол зазнав найбільшої поразки. Бо хрест став не місцем поразки, а місцем перемоги. Смерть стала дверима до воскресіння. Страждання стали шляхом до слави. Саме тому Христос говорить: «Будьте відважні. Я переміг світ».

Він ніби каже нам: «Не оцінюйте ситуацію посеред процесу». Не поспішайте ставити крапку там, де Бог ще не закінчив речення. Не поспішайте називати поразкою те, що Господь готує як перемогу. Учні дивилися на хрест і бачили кінець. Бог дивився на хрест і бачив початок. Учні бачили смерть.

Бог бачив воскресіння.

Учні бачили поразку.

Бог бачив тріумф. І саме тому після воскресіння все змінилося.

Ті самі учні, які ховалися від страху, почали відкрито проповідувати Євангеліє. Ті самі люди, які втекли від хреста, згодом були готові самі віддати життя за Христа.

Що змінилося? Вони побачили кінець історії. Вони зрозуміли те, чого не розуміли раніше. Вони побачили, що праведник може пройти через страждання і не програти.

Праведник може пройти через смерть і не програти. Праведник може пройти через темряву і не програти. Тому що остаточне слово належить не дияволу. Остаточне слово належить Богові.

І якщо Христос переміг, то й ми покликані жити в цій перемозі. Не як жертви обставин. Не як люди, які приречені на поразку. А як люди, які довіряють Богові навіть тоді, коли ще не бачать результату. Бо те, що сьогодні виглядає як Голгофа, завтра може виявитися воскресінням.

І на завершення я хочу звернути вашу увагу ще на кілька важливих місць Святого Письма.

Апостол Павло пише в Посланні до Римлян:

«Я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з тією славою, яка має з’явитися в нас» (Римлян 8:18).

Подумайте над цими словами.

Павло не каже, що страждань немає.  Він не каже, що вони легкі. Він не каже, що вони приємні. Він каже щось зовсім інше:

«Вони нічого не варті порівняно зі славою, яку Бог приготував».

Проблема в тому, що ми дивимося на сьогодні. А Бог дивиться на вічність. Ми бачимо біль. Бог бачить результат. Ми бачимо процес.

Бог бачить завершення. Ми бачимо сльози. Бог бачить майбутню радість.

Саме тому нам іноді так важко зрозуміти Його шляхи. Ми оцінюємо події в середині історії. Бог оцінює їх із кінця. І тому Павло продовжує:

«Знаємо, що тим, які люблять Бога і покликані за Його волею, усе сприяє на добро» (Римлян 8:28).

Не окремі події. Не лише хороші моменти. Усе.

Навіть те, чого ми не розуміємо. Навіть те, через що плачемо. Навіть те, що сьогодні здається несправедливим. Навіть те, що зараз болить.

Бог здатний обернути на добро.

Саме це ми бачимо в житті Йосипа. Саме це ми бачимо в житті Йова. Саме це ми бачимо на Голгофському хресті. Іноді люди запитують:

— Чому Бог дозволив дияволу торкнутися життя Йова?

Чесно кажучи, це непросте питання. Тому що людською логікою важко зрозуміти те, що відбувалося. Але я хочу звернути вашу увагу на одну дуже важливу істину.

Ми часто вгадуємо. Бог знає. Скажіть разом зі мною:

«Бог не вгадує. Бог знає».

Ми не знаємо, що буде завтра. Не знаємо, як завершиться історія. Не знаємо, які плани Господь має для нас. Але Він знає.

Він бачив кінець історії Йова ще до її початку. Він бачив воскресіння ще до Голгофи. Він бачив спасіння Йосипової родини ще тоді, коли Йосип сидів у темниці. Бог не втрачає контроль над ситуацією. Навіть тоді, коли нам здається, що все руйнується. І я хочу сказати це особливо тим, кому зараз боляче. Тим, хто проходить через втрату.

Тим, хто проходить через хворобу. Тим, хто переживає кризу. Тим, хто не розуміє, чому це сталося саме зараз. Не поспішай робити висновки. Не поспішай ставити крапку.

Не поспішай називати свою історію поразкою. Бог ще не закінчив працювати. Так, бувають моменти, коли хочеться кричати до неба: «Господи, чому?»

Саме так робив Йов. І знаєте, що мене найбільше вражає? Господь витримав усі його запитання. Господь не відкинув його. Не засудив його. Не прогнав його. Йов виливав перед Богом свій біль, свої сльози, свої переживання. І Господь залишався поруч. А потім прийшов день, коли Бог торкнувся його життя. Коли ви дочитаєте книгу Йова до 42-го розділу, то побачите не трагедію.

Ви побачите милість Божу. Ви побачите вірність Божу. Ви побачите любов Божу. Писання говорить, що Господь відновив Йова і дав йому вдвічі більше, ніж він мав раніше. А апостол Яків підсумовує цю історію такими словами:

«Ви чули про терпіння Йова і бачили кінець, який дав Господь, бо Господь дуже милосердний і співчутливий» (Якова 5:11).

Зверніть увагу: Не просто «ви чули про терпіння Йова». А: «Ви бачили Господній кінець». Бог завжди має останнє слово.

Не диявол. Не хвороба. Не обставини. Не страх. Не смерть.

Останнє слово належить Господу.

Тому сьогодні я хочу закликати кожного з нас:

Не відвертайся від Бога у своїх стражданнях.

Не втрачай віру посеред випробування.

Не дозволяй ворогу переконати тебе, що твоє служіння було марним.

Не дозволяй дияволу знецінити твою вірність.

Тримайся Господа.

Шукай Його присутності.

Продовжуй молитися.

Продовжуй довіряти.

Продовжуй іти вперед.

Навіть якщо зараз ти не бачиш відповіді.

Навіть якщо зараз ти не бачиш виходу.

Навіть якщо зараз ти не розумієш, що відбувається.

Пам’ятай:

Бог не вгадує. Бог знає.

І якщо ти залишаєшся з Ним, твої страждання не марні.

Бо Господь здатний обернути на добро навіть те, що ворог задумував для зла.

А тому будемо мужніми.

Будемо відважними.

Будемо триматися Бога.

Бо наш Господь живий.

Наш Господь царює.

І наш Господь уже переміг світ.