Зараз у нас є така практика: ми по черзі читаємо окрему книгу окремого пророка. Виходить, що ти читаєш послання від початку до кінця. Так буває легше зрозуміти не просто декілька віршів, а від початку до кінця — що хотів сказати той чи інший пророк. Я, читаючи Біблію, помічаю це в різний час. Колись буває, що рано встаєш, колись пізніше виділяєш час, колись вранці є можливість до того, як розпочати все. Але я проводжу час із Богом у Його Слові й намагаюся ділитися з вами тими відкриттями і тим, що Господь вкладає.

Так мене глибоко торкнулася книга Авакума. Це було на минулому тижні, аж на початку тижня. Але коли я її читав, я зрозумів, що буду проповідувати про це. Я просто, коли читав, відчув щось таке, що важко пояснити. Просто хмара Божа прийшла. Я прямо сидів і слухав Бога всередині себе. Буває, ти читаєш, зосереджено розмірковуєш, розбираєш вірші, намагаєшся зрозуміти, а буває так, що Господь просто приходить — і потік пішов. І коли я читав цю книгу, я відчув саме це. Я думаю: «Господи, я розумію. Я розумію, до чого це. Я розумію, чому саме на цій книзі. Я зрозумів». І тому я хочу сьогодні проповідувати для вас.

Давайте ми з вами відкриємо Авакума, третій розділ. Будемо читати з 16-го вірша:

«Я почув — і затремтіло моє нутро. Під час цієї вістки задрижали мої губи. Біль пройняв мої кості, і почали підкошуватися піді мною ноги. Але я повинен залишатися спокійним, очікуючи дня скорботи, який прийде на народ, котрий чинить для нас утиски».

Знаєте, це був час за декілька років до того, як було уражене і фактично зруйноване царство Юдеї, південне царство. При Давиді, при Соломоні існувало єдине ізраїльське царство — дванадцять колін, усі були об'єднані. І завдяки цій єдності вони були досить сильними та мали змогу відбивати нападки інших народів і навіть контролювати територію навколо себе. Біблія говорить, що за часів царя Давида ізраїльське царство досягло такої військової сили і вправності, що фактично ніхто не хотів із ними зв'язуватися. А ті, хто виявляв ворожі наміри стосовно них, пізніше опинялися їхніми підданими і платили Ізраїлю данину.

І от довгий час Ізраїль існує як єдине царство. Потім приходить син Соломона, молодий чоловік. На сьогодні можна було б сказати — син олігарха, який жодного дня не працював. І він почав радитися з радниками свого батька. Радники його батька кажуть: «Слухай, цього дня ти стаєш царем. Вислухай народ, послужи народу — і далі будеш царем усього Ізраїлю, і люди залишатимуться вірними тобі».

Після цього він пішов радитися зі своїми друзями. Ми знаємо, чим закінчилася ця історія. Він почав вихвалятися: «Мій мізинець товстіший, ніж пояс мого батька». Я не буду переказувати всю цю маячню, але він почав вихвалятися і хизуватися своєю величчю, якої не було. Він нічого ще не встиг зробити. І він так і залишився ноунеймом. Лише завдяки милості до Давида Бог дав йому бути царем над двома колінами Ізраїлю.

Царство Ізраїлю розпалося на дві половини. Північне царство одразу почало дуже сильно впадати в ідолопоклонство. Знаєте чому? Тому що їхні лідери казали: «Де центр поклоніння всього Ізраїлю? В Єрусалимі. Якщо всі будуть ходити туди на поклоніння Богові, то буде вплив, і вони знову повернуться до влади Єрусалима над собою. Тому треба зробити так, щоб у нас було власне місце поклоніння».

Вони спорудили жертовники з величезними статуями тельців — того бога, який, як вони вважали, вивів їх з Єгипту. Пам'ятаєте, вони вже робили це в пустелі? Вони просто зробили репродукцію і поставили її. Те, що Господь повелів знищити в пустелі, вони знову поставили перед собою і почали поклонятися цій статуї.

Через це ізраїльське царство занепало ще швидше. Вони все більше і більше йшли в ідолопоклонство і почали робити такі страшні речі, що навіть язичники їх не робили.

Знаєте, найгірший ворог — це бувший. Що я маю на увазі? Наприклад, людина, яка зрадила, була поруч, знала тебе, товаришувала з тобою, ти відкривав їй своє серце, вона знала тебе зсередини, а потім зрадила. Вона стає найгіршим ворогом, тому що б'є найболючіше. І так сталося, що північне ізраїльське царство, яке було частиною Божого народу, стало найгіршим ворогом своїх же братів.

Ізраїльське царство вже зруйноване, його вже не існує. Господь його уразив. Через їхнє ідолопоклонство залишається Юдейське царство, але вектор у них той самий. Вони йдуть до своєї загибелі. І за декілька років до руйнування Юдейського царства, останнього оплоту Божого народу, центром якого був Єрусалим, Бог посилає пророка Авакума.

Авакум приходить і починає кричати до Бога: «Боже, чому Ти дозволяєш існувати беззаконню, ідолопоклонству, корупції?» Якщо змалювати те, що відбувається в Єрусалимі в той час, влада діє кримінальними методами. Грабують людей, просто забирають їхнє майно, кому щось сподобалося — те й забрали. Твориться божевілля. Нічим не відрізняється від язичницьких царств. Бог нікому вже не указ. Ніхто не боїться Бога.

І спочатку пророк приходить до Бога і каже: «Господи, як так? Чому Ти допускаєш? Чому Ти не реагуєш? Боже великий, чому Ти не судиш людей за їхнє беззаконня?»

Гарна молитва, але небезпечна, тому що Бог відповідає: «Я покараю Мій народ за їхнє беззаконня». Прийде народ з півночі, який зруйнує і знищить царство, зруйнує і знищить ваші домівки, а людей поведе в полон.

Пророк відразу розуміє, що мова про Вавилон. І він каже: «Ні, Боже, так не може бути. Як Ти можеш брати грішників ще гірших за нас? Ми грішники, але ми хоча б євреї. А це ж грішники! Вони взагалі страшні ідолопоклонники. Ми хоча б знали Бога і відступили. Ті взагалі ніколи Бога не знали. Як Ти можеш використовувати цих беззаконників?»

І у пророка виникає ще більше запитань, коли Господь дає відповідь на його плач і молитву стосовно Юдейського царства.

Коли пророк чекає відповіді від Бога, він її отримує. Давайте відкриємо Авакума, другий розділ, і прочитаємо з першого по четвертий вірш:

«Я стану на свою варту, піднімусь на фортифікаційний вал і подивлюся, буду чекати, що Він скаже мені у відповідь на мою скаргу».

І Господь відповідає:

«Напиши видіння і вирізьби зрозуміло на дошках, щоб легко міг прочитати той, хто вміє читати. Адже видіння стосується визначеного часу. Воно провіщає, що станеться в кінці, і не обмане. Якщо навіть забариться, продовжуй чекати, бо воно збудеться неодмінно і не запізниться».

Бачите, як важливо вміти читати, бо Бог пише. Бог каже: «Напиши, щоб міг прочитати».

Повернись до когось і скажи: «Добре, що ти читаєш Біблію».

І далі:

«Подивись на зухвалу людину. Немає в її душі правди, тоді як праведний житиме своєю вірою».

Я хочу прочитати ще в перекладі Філарета, воно трошки ближче до Синодального:

«Ось душа гордовита не заспокоїться, а праведний своєю вірою живий буде».

Слухайте, перечитуючи цю книгу, ви побачите, що Господь обіцяє: незважаючи на те, що прийде жорстокий народ і уразить Юдейське царство за його беззаконня, незважаючи на горе, яке прийде на цю землю, Бог дає обітницю, що збереже Свій народ. Бог дає обітницю, що Його народ буде відновлений.

І слово Боже, коли пророк записує його, стає тим, що ми можемо читати сьогодні. Ми сьогодні можемо це знати, тому що він тоді записав.

Душа гордовита не матиме спокою. Людина горда — це людина, яка не визнає над собою Божої волі і Божої влади. Людина, яка розуміє, як хоче Бог, але відмовляється погодитися з Богом і зробити те, що Господь каже. Оце гордовита людина.

Гордовита людина — це також людина, яка ставить на те місце, де має бути Бог у твоєму житті, саму себе. Вже не Бог — мірило мого добра і зла. Я мірило свого добра і зла. Я вже сам визначаю, які мої вчинки є добром, а які злом. Я вже не дозволяю Богу судити себе. Я сам себе суджу. І навіщо мені тепер Бог? Яка Його функція в моєму житті? Я вже сам собі бог.

Пам'ятаєте: «Скуштуй — і будеш знати добро і зло». Навіщо тобі, щоб Бог казав, що добро, а що зло? Ти сам можеш сказати. Не біда, що знання про майбутнє в тебе немає. Не біда, що твоє знання навіть про тебе самого обмежене. Не біда, що ти забуваєш минуле і не знаєш майбутнього й тому не можеш судити об'єктивно. Головне, що ти будеш тепер богом.

Пам'ятаєте: «І пізнаєте добро і зло, і будете як боги».

Навіщо вам функція Бога у вашому житті? Чи Він має бути вашим Суддею? Чи це Він має дорікати вам за вчинки, які називає гріхом? Він називає гріхом, а ви назвіть задоволенням. Він називає залежністю, ви скажіть: «Хобі». Він називає лукавством, а ви скажіть: «Мудрість». Розумієте?

І Бог диктує пророку ці слова. Він стоїть на варті, чекає, і Господь починає з ним розмовляти. Він каже: «Запиши на дошці, щоб прочитали всі, хто вміє читати».

І ми сьогодні з вами читаємо, тому що він написав. Слава Богу за пророка, який послухав Бога. Амінь.

А з вами таке буває? Я буває, знаєте, молюся, і мені під час молитви приходить розуміння, усвідомлення, знання від Бога, побудження. Воно таке яскраве, мені так виразно зрозуміло, що хоче від мене Бог. Я переживаю емоції під час молитви, насолоджуюся тим, що Господь відкриває Своє серце і дає мені знати. І я від цієї насолоди нічого не записую. Думаю: «Ну як це можна забути? Коли Бог так торкається, що треба зробити, щоб таке забути?» А потім ти намагаєшся згадати.

У когось таке було? Я не записав Боже відкриття, і мені потім соромно. Я молюся і кажу: «Господи, пробач. Четвертий раз та сама швабра. Господи, пробач».

І тому я зараз, як тільки чую від Бога, мені байдуже, хто взагалі як реагує і хто що зрозуміє. Я беру смартфон. Сьогодні це мій нотатник. Раніше це був зошит. Я собі одразу нотую. Мені байдуже, як це виглядає, доречно це для когось чи ні. Це погляд людини збоку. Мені важливо не загубити слово Господа. Мені важливо не загубити те, що Він відкриває мені, тому що це скарб.

Давайте відверто: Господь не так, щоб щодня і безперервно балакав із нами на будь-яку тему. Правда? Бо коли я бачу таких людей, з якими Господь отак прямо «набраний» і трубку не кладе, і вони цілими днями балакають, у мене підозра: «Ти не помилився телефоном? Може, тебе не до того Бога під'єднали?»

Я не знаю. Я з 1994 року з Богом, уже багато років. У мене не було жодного року, щоб отак прямо безупинно, щодня і багато лилося. А знаєте чому? У мене інше питання: а Слово Боже тобі для чого потрібне? Для того, щоб задовольнити твою цікавість? Для того, щоб ти просто був просвітленою людиною? Для чого?

Пам'ятаєте, що Біблія говорить?

«Знання надимає».

Воно може провокувати гордість, тому що тобі здається, що якщо ти трохи більше дізнався, то вже стоїш на платформі й можеш звисока комусь щось розповідати. А насправді не так.

Боже Слово, коли воно приходить, воно зобов'язує.

Коли Господь говорить раз, людина послухала, подякувала — і нічого не зробила. Господь говорить другий раз: людина послухала, подякувала — і нічого не зробила. Господь говорить третій раз. Людина послухала, подякувала — і нічого не зробила.

Пам'ятаєте, що Біблія каже про наступну розмову з Богом? Людина стикається з таким станом, коли Господь уже по-іншому привертає її увагу.

Розумієте? Боже Слово — це не прочитана книга. Це не SMS, не просто переписка про життя. Це Слово, яке приходить у цей світ, щоб творити, щоб втілитися. І якщо слово приходить у твоє життя, Бог планує втілювати це слово через тебе.

Якщо слово не втілюється раз, два і три, відбувається наступне: Господь звертає увагу на твоє ставлення до того, що ти чуєш.

Для тебе це що? Розвага? Жарт? Ти вбиваєш час? Заради чого ти шукаєш Божого Слова?

Бо коли Боже Слово приходить, воно спонукає нас до дії.

Повернись до когось і скажи: «Коли ти чуєш Бога — це означає, що час діяти».

Господь говорить саме для того, щоб ми з вами діяли в нашому житті.

«Ось душа гордовита не заспокоїться, а праведний своєю вірою живий буде».

Мартін Лютер почав Реформацію, коли це слово відкрилося йому. Це ключовий вірш, який відіграв ключову роль у Реформації. Господь торкнувся серця Лютера, і Лютер, опираючись на цей вірш, почав проголошувати свою незгоду з релігійністю та фарисейством у тогочасній церкві.

На той час існував порядок речей, де продавалися індульгенції, купувалися єпископські посади за гроші. Чому? Тому що єпископи мали право збирати податки. Тобто це фактично було схоже на купівлю посади головного податківця міста чи області.

Я хочу, щоб це було неправдою. Дорога Україна, хай я помиляюся. Хай я буду останнім брехуном.

Але так само купували єпископські посади. Чому? Гроші до грошей.

Скажіть мені, такі люди кому служили? Якому Богу?

Тому Богу, якому ти приносиш свої жертви, тому Богу ти і служиш. Все дуже просто. Той Бог, якому ти приносиш у жертву своє життя, тому Богу ти і служиш.

Не можеш приносити своє життя в жертву гріху чи будь-якій спокусі, ставати залежним від чогось і при цьому залишатися служителем Бога.

Бог не погодиться на роль «бувшого». Він або Бог, або ніхто. Або ти свій, або ти чужий.

І тому Господь звертається і каже:

«Праведний своєю вірою живий буде».

Добре, що Господь обіцяє, що Він дасть силу. Добре, що Господь обіцяє, що Він підтримає. Добре, що Господь обіцяє, що Він захистить, що Він відновить у майбутньому. Але це — у майбутньому.

А те, що відбувається зараз, — це те, що пророк чує і виголошує. Це те, що ми читаємо у третьому розділі Авакума, з 16-го вірша:

«Я почув — і затремтіло моє нутро. Під час цієї вістки задрижали мої губи. Біль пройняв мої кості, і почали підкошуватися піді мною ноги мої».

Тобто це не жарт. Він усвідомлює, що гряде на Юдейське царство. Він усвідомлює, що це не жарт. Його країна припиняє своє існування. Залишиться лише залишок народу.

Дякувати Богу, у нашій ситуації Господь милостивий до нас, рятує і захищає. Амінь. І треба молитися, щоб очищалася наша країна, щоб такі суди не прийшли на нашу землю. Амінь.

Тому що, як би там не було, гріх — це отрута, яка вбиває все, чого торкається. Гріх, який стає законом для країни, вбиває країну. Гріх, який стає способом життя для людини, вбиває людину. Гріх, який пускають у стосунки між людьми, вбиває стосунки між людьми.

Чого б не торкнувся гріх — ця проказа, ця отрута, ця іржа — вона зжирає все.

Вибачте за таке порівняння. Це як ракова пухлина. Вона не сидить десь і не каже: «Ти живи своїм життям, а я тут тихенько посиджу». Вона живе за рахунок усього організму і прагне його зруйнувати. Так само і гріх.

Тому Біблія говорить: коли Господь готував євреїв до першої Пасхи, Він сказав:

«Вичистіть усі доми ваші і приберіть усю закваску».

Що це означає? Вся закваска, яка була припустима, нормальна і звична для Єгипту, нехай залишиться в Єгипті. Із собою не несіть нічого. Будьте чистим аркушем, на якому Я буду писати нове ваше життя. Амінь.

А що було з тими євреями, які казали: «Ну, ми Богу послужимо, але дріжджі ж не викидати»?

Скажіть мені, будь ласка, навіть якщо вони нанесли на свої домівки кров ягняти, це їх захистить? Ні.

Знаєте чому? Тому що закваска показує, що всередині. Байдуже, що ти кажеш. Байдуже, як ти намагаєшся виглядати. Важливо, що всередині.

І тому Господь попереджав суворо. Це був не жарт і не залякування. Це була констатація факту.

Цей принцип залишається до сьогоднішнього дня. Людина, яка ховає закваску у своєму житті, потаємний гріх, якісь спокуси, думає: «Ну, бувають гріхи. Ми ними не грішимо. Ну, буває пару любимих гріхів. Ну що то гріх?»

Ну, так, це гріх.

«Ну, я ж не грішу грішними гріхами. Ну, не кожен же день».

Скажіть мені, будь ласка, а це що врятує? Чи кров Христа зможе покрити нерозкаяний, такий улюблений гріх, який ти залишив у внутрішній кишені про запас?

Врятує? Ні.

Саме тому апостол Іван попереджає:

«Не любіть світу, ні того, що в світі».

Байдуже, скільки на тобі хрестиків, скільки причастя ти прийняв, скільки богослужінь відвідав. Важливо, що всередині.

Це як на кордоні службові собаки. Вони не перевіряють тебе просто тому, що їм цікаво. Вони реагують на те, що знаходять. От просто йде собака, і раптом сідає біля тебе: «Гав». Прикордонник каже: «Шановна, можна вас, будь ласка, з вашими речами відійти в сторону?» Передивилися — все добре. «Щасливої дороги».

А потім інша ситуація: людина каже: «Та нічого, особисті речі». — «А що серед особистих речей?» — «Ну, штик-ніж російський мені подарували, трофейний». І собака сказала: «Гав».

Тому, коли наступного разу хтось тобі щось дарує, подумай: там є собачка, яка скаже «гав».

Я до чого це? Я тобі поясню. Іде ангел-губитель, а ти весь у хрестах, з Біблією в руках, молишся мовами. Він каже: «Це все чудово. Я знаю, що всередині». І якщо там є те, що належить не Богу, проблема не в тому, як ти виглядаєш зовні.

Пам'ятаєте, Ісус говорить:

«Іде князь світу цього, та в Мені він нічого не має».

Саме тому цей факт дає мені і залишає за мною силу моє життя віддати і моє життя прийняти.

Тому ніколи не жартуй, не грайся і не розважайся з гріхом. Воно того не варте.

Послухай, якщо ти почнеш глибоко і серйозно розмірковувати, яке благословення для тебе приготував Господь, можливо, його потрібно почекати. Можливо, заради цього потрібно потерпіти. Можливо, заради цього потрібно тримати себе в руках і прикладати зусилля для того, щоб дисциплінувати себе.

Але чи варте воно того?

Варте.

Тому що благословення, яке приходить від Бога, приносить із собою життя, тим більше життя вічне, життя з надлишком.

А те задоволення, яке дає гріх, — короткочасне. Воно потім обертається проти тебе. І життя починає розсипатися.

Тому нехай іде все, що не від Бога. Амінь.

Повернись до когось і скажи: «Нехай у тобі не буде нічого, що належить гріху».

Знаєте, коли все добре, «праведний вірою жити буде» — легко. Коли є дохід, коли безпечно, коли влаштоване твоє життя, коли твої плани поступово, крок за кроком здійснюються, легко сказати: «Алілуя! Слава Богу! Він мій Бог».

Але пророк каже: «Коли я почув новину, що гряде і що насувається, у мене в роті пересохло, задрижали губи, підкосилися коліна. Я ледве не впав від того, що почув, тому що усвідомлюю, що насувається».

Але я маю залишатися спокійним.

Це якась психічна хвороба так реагувати на небезпеку? Чому Ти, Господи, закликаєш мене так робити? Я маю бути взагалі неадекватним? Ні.

Ти неадекватний, якщо в тебе немає підґрунтя або фундаменту, на якому ти стоїш, щоб так реагувати.

Але Господь закликає пророка реагувати так, тому що пророк знає, що Бог не тільки карає, але й милує. Покарання наздожене того, хто винний.

А той, хто праведний, чим буде жити? Вірою.

Мало мати слово від Бога. Мало знати, що Господь нас захистить, що Господь нам допоможе, що Господь нас врятує, що Він благословить, що Він влаштує наше життя. Мало лише мати це слово. По-перше, його дуже важливо мати, тому що якщо це тільки те, що розповідає тобі пастир з кафедри, у важкий час ти можеш не перенести спокуси.

Важливо мати слово від Бога для того, щоб, коли прийдуть випробування твоїх особистих переконань, ти стояв не тільки на тому, що пастор тобі проповідував з кафедри, а на тому, що Господь тобі проговорив.

Слово пастора важливе, і я б радив тобі дослухатися. Але найголовніше слово, на якому тобі потрібно будувати своє життя, — не мої слова, а Слово Бога.

Буває так, що я проповідую, і через мою проповідь ти чуєш слово від Бога. Але це не тому, що ти просто мене почув. Ти маєш свідчення всередині себе, що Господь у цей момент промовляє до тебе.

Це особливе переживання. Це не просто про те, що я щось говорю з кафедри. Це коли під час того, як я говорю з кафедри, Господь із неба починає говорити тобі особисто.

І ти можеш стояти на цьому, тому що можеш сказати: «Я знаю, тому що я знаю, тому що я знаю».

Чому ти впевнений?

«Я впевнений, тому що я відчув: Господь говорив до мене».

І варто мати таке Слово для свого життя.

Але я тобі хочу сказати: ми ж оптимісти. Нам здається, що достатньо почути слово від Бога — і цього достатньо.

Але знаєте яка штука?

Слово буде перевірене.

Наша віра буде перевірена.

Наша впевненість буде перевірена.

І тому в легкий час, коли немає скрути, легко сказати: «Алілуя! Слава Богу! Мене тримає Господь».

А що ми кажемо посеред ночі? Що ми кажемо, коли темно навколо? Що ми кажемо посеред страху? Що ми кажемо посеред небезпеки?

Оце найважливіше.

Це показує справжнє наповнення серця.

Чому Господь повів їх у пустелю, знаєте? Хтось каже: «Нормально все було, жили б собі далі. Чого ви зірвалися взагалі? Куди вас понесло?»

А Господь повів їх у пустелю.

«Господи, а чого не на курорт? Чого в пустелю?»

Господь каже: «Для того, щоб ви побачили, що у вашому серці».

Ви на курорті всі красиві, а справжні ви — в пустелі.

Тому куди йдемо? Ідемо в пустелю.

Не тому, що Бог нас не любить. Не тому, що хоче покарати. А тому, що хоче, щоб я познайомився із самим собою, почав працювати з тим справжнім «я», ким я є. Перестав себе дурити, перестав дурити людей навколо, визнав правду про себе перед Богом.

І ця правда — відправна точка, від якої Господь може в нашому житті почати творити нове.

Про Ісуса Христа знаєте, що сказано?

«Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе Бог, Твій Бог, оливою радості більше від Твоїх співучасників».

Чому Ісус був помазаний? Тому що Він зненавидів беззаконня.

Поки всередині себе ми не зненавидимо беззаконня, ми не можемо його зректися.

Як відректися від того, що тобі подобається? Як викинути те, що тобі подобається?

Гріх, до якого ти звик, який тебе вабить, який тобі подобається, — як його викинути?

Але Господь хоче зробити генеральне прибирання.

Чому потрібно викинути ідола? Тому що він заважає прийти благословенню.

Яким би улюбленим твій ідол не був, яким би улюбленим твоє старе життя не було, якими б улюбленими твої звички не були, слухай: якщо ти вже прийшов у церкву, може, уже все поставимо на зеро?

Може, вже ризикнемо жити так, як Він вчить?

Може, перестанемо і на чорне, і на біле, і на червоне ставити? Може, перестанемо і за тих, і за тих, і трошки святості, і трошки практичності — так, щоб нічого не полишати?

Може, ризикнемо вичистити своє серце по-справжньому?

Може, ризикнемо віддатися Богу повністю?

Скільки разів у житті ми ризикували всім, коли робили те, що нам дуже хотілося?

Може, ризикнемо зробити те, що Він хоче найбільше в нашому житті?

Просто віддатися Йому цілковито.

Поставимо на собі експеримент. Не на комусь — на собі.

Дозволимо Богу показати, що Він по-справжньому Бог нашого життя, що Він вірний, що Він може виконати Свою обітницю.

Амінь.

«Праведний своєю вірою живий буде».

І на завершення, перед причастям, я хочу сказати: важливо не тільки отримати і мати слово від Бога. Важливо правильно налаштувати себе, щоб не втратити віру, поки ти дочекаєшся здійснення Божого слова.

Слово Боже не здійснюється миттєво. В цьому проблема. Ми, знаєте, «галіафи» ненадовго. П'ять-десять хвилин — а щоб довше, вже є питання.

І тому Господь через те, що Боже Слово втілюється і виконується в нашому житті не раптово, не миттєво, не сьогодні на завтра, дає нам час.

А чому це займає час?

Тому що треба приготувати моє серце, зрозуміти Божу волю і йти за Його покликанням.

Він благословляє який народ?

Свій народ.

Він благословляє чиїх дітей?

Своїх дітей.

Тому час займає, щоб я став по-справжньому Його дитиною.

Просто щоб я опинився серед тих, хто благословенні, — недостатньо. Щоб це не була якась фіктивна грамота, яка згорить, коли закінчиться моє земне життя, а щоб це було справжнє благословення, яким я проживаю тут і яке наслідую у вічності.

А все інше не варте нашого життя.

Усі ці мильні бульки, які надуває цей світ, якими він хизується і якими хоче себе показати, — воно того не варте.

Це все ілюзії, театр абсурду.

Поспостерігайте за людьми. Поспостерігайте за світом, який вас оточує. Поспостерігайте за багатими, за заможними людьми. Поспостерігайте за тим, як відбувається їхнє життя.

Чи все вони можуть вирішити своїми грошима? Ні.

Мільярдери помирають, проходять через нещастя. Їхні діти гинуть. Відбуваються нещасні випадки, різні речі. І люди, які, здавалося б, тримають цей світ через своє матеріальне становище, не можуть вирішити і вплинути на все.

Не можуть.

І тому Господь задає питання: «А що ти віддаси у викуп, коли постане це питання?» Все.

І тоді Господь каже: «Так, секундочку, а де логіка? Я продав душу, щоб придбати все, а щоб забрати душу назад, знову віддам все».

Може, не будемо туди назад бігати? Може, одразу душу збережемо.

Я розумію, що до справжнього християнина мені ще сто кілометрів. Я це розумію. Я сам такий. Все нормально, не переживайте. Я вам проповідую, але я сам такий самий.

Бувають моменти, де я впертий, де Господь мене вчить, а я не погоджуюсь. Інколи, якщо алілуя, з другого разу доходить. Якщо не повністю — може, з третього, з четвертого.

Але я дякую, що доходить.

Я дякую, що Він не полишив Своїх спроб.

Я дякую Богу за те, що Він не закінчив зі мною.

Я дякую за те, що Він продовжує.

Скажи комусь, хто сидить поруч: «Слава Богу, що Господь не закінчив з тобою, а ще продовжує».

Важливо не тільки мати слово. Важливо з цим словом пройти до моменту, коли Господь дасть тобі відповідь, коли слово втілиться.

Саме тому Ісус запитує:

«А коли Син Людський прийде, чи знайде Він віру на землі?»

Ісус шукає людей, які залишаються вірними Його обітниці, тому що Він особисто вірний Своїм словам.

Ми можемо скільки завгодно говорити про притчу про мудрих і нерозумних дів, про світильники, які горять і які згасають. Я вам скажу так: у кого буде віра в серці, хоч трохи буде продовжувати світитися, того Він збере.

А ті, хто втратили віру, мали світильник, мали колись слово, але не підтримували в серці віру — і вона просто згасла.

У кого коли-небудь за ваше християнське життя було таке, що ви усвідомлювали: ваша віра в конкретний момент згасла?

Слава Богу, є люди, у кого ніколи не гасла. Алілуя.

Я хочу з вами поговорити після служіння. Ви маєте нам зробити семінар: що робити, щоб не згасло?

Бо я не в курсі, розумієте? У мене теж було таке, що гасло.

Але я знаю одне: посеред усього, що відбувається, що я не можу контролювати, на що не можу вплинути, що мене лякає, від чого мені важко жити, якщо посеред усього цього я не завантажуюсь у своїх емоціях, у своєму ремствуванні, у своєму незадоволенні стосовно того, посеред чого я живу, що зі мною відбувається, чому я взагалі маю через це проходити, — я можу замість цього триматися за Того, Хто пообіцяв.

Я можу сказати:

«Боже, чесно скажу, я не усвідомлюю, як це вийде. Мені самому цікаво, як у Тебе це вийде. Але я вірю, що те, що Ти обіцяв, здійсниться. І я буду стояти на цьому. Завдяки моїй логіці чи всупереч їй? Завдяки моїм почуттям чи всупереч їм? Завдяки обставинам, які мене оточують, чи всупереч їм? Я виявлю і продемонструю мою вірність не своєму стану, не своїм обставинам, не своїм бажанням, а Твоєму Слову».

Твоєму Слову.

Твоєму Слову.

Воно для мене — світильник. Воно вказує крок для моєї ноги. Воно просвітлює мені мій шлях, і я обираю йти цим шляхом.

Багато людей, отримавши слово, чекають свого часу. І вони засмучуються, через негативні почуття розчаровуються і втрачають віру.

Слухай, запам'ятай: Бог більший за всіх людей, обставини і сили на землі.

Його слово обов'язково здійснюється для того, хто чекає його у вірі.

Слухайте, Христос чекав перемоги світла, перемоги правди, перемоги істини. І якщо дивитися на це із земної точки зору, Він же не дочекався.

За час Свого земного служіння дочекався?

Ні.

Але слава Богу, ми знаємо не тільки початок цієї історії, але і її кінець.

Якщо чогось ми не отримали тут, якщо чогось не побачили за своє життя — Авраам не побачив обіцяну землю за своє життя, хоча вона йому була обіцяна.

Можливо, чогось ми не побачимо за своє земне життя.

Але що варто передати своїм дітям?

Історію про те: «Бачите, діти, чекав, чекав і не дочекався. Обіцяв Бог, обіцяв і не виконав. Я так багато вам розповідав, я так Йому вірив, а всього не отримав».

Варто це передати своїм дітям?

Чи варто передати своїм дітям звістку про те, що я все своє життя залишався вірним Богові, слухав Його Слово, йшов до Його виконання? Частина слова здійснилася в моєму житті, частину я ще очікую.

І на запитання: «А що ти чекаєш? Ну, земного життя тут скільки?»

Так ми не обмежені земним життям.

Ісус — Цар у вічності. Ісус прийде панувати, і Він відновить справедливість.

Біблія говорить про час, коли:

«Вовк житиме разом із ягням, і лев та ягня будуть разом, і дитина гратиметься біля нори змії, і зло не завдаватиме шкоди».

Христос програв чи виграв?

Виграв.

Хтось сказав би: «Ти не відновив царство для євреїв, які Тебе чекали».

Я вибачаюсь, Він відновив царство для тих людей, які обрали праведність, і вони будуть із Ним царювати та жити у Його царстві у вічності.

Господь виявляється вірним.

І тому Він звертається до пророка і говорить про це. І пророк повторює ці слова.

Знаєте, наскільки важливо очікувати виконання Божого слова у вірі?

Бог хотів виконати обіцяне Аврааму слово чи ні?

Хотів.

Але Аврааму довелося чекати.

Пам'ятаєте, чому Бог явився Аврааму в пустелі перед тим, як піти до Содому і Гомори? Троє мужів прийшли до нього: два ангели і третій — Сам Господь. Авраам служить їм, годує їх, виявляє гостинність.

І Бог починає казати: «Через рік слово, яке ти маєш, виповниться».

Сара чує це. Вона поруч, у наметі. І чує: «Сара народить сина».

І вона сміється.

Бог питає: «А чому ти сміялася над Моїм словом?»

Вона не сказала це вголос. Вона думала про це.

Розумієте?

Навіщо Бог явився? Для того, щоб осоромити Сару? Ні.

Для того, щоб невір'я Сари не зупинило виконання Божого слова.

Тому Бог іде виправити цю ситуацію.

З Авраамом — старичок, але бодрячок. А з Сарою трохи важче. Вона втратила віру. Тому Бог особисто приходить і зміцнює її.

І Господь приходить у наше життя не тільки для того, щоб докорити. Він приходить, щоб нас зцілити. Він приходить, щоб нас підтримати. Він приходить, щоб нас зміцнити. Він приходить, щоб дати нам силу встояти у вірі й отримати обіцяне від Нього.

Я не знаю, чи все ми отримаємо обіцяне за земне життя. Але я знаю, що у вічності у нас багато часу.

І я знаю, що у вічності Біблія говорить:

«І Бог утре кожну сльозу з їхніх очей».

Який би ти не був заплаканий на цій землі, там ти будеш радіти.

Як би тобі важко не жилося на цій землі, але в Божій присутності ти будеш насолоджуватися. Не страждати вічністю — насолоджуватися вічністю.

Амінь.

Як би важко зараз не було зберігати свою вірність Богові, воно того варте, тому що твоє тимчасове терпіння окупиться безмежним Божим благословенням, вічним життям.

Уявіть: усі ліміти, усі межі знімаються. Твоє здоров'я, твої можливості, твій час, твої ресурси — усі ліміти знімаються. І Бог дає тобі можливість проживати життя у повноті Його ресурсів, Його благословення, Його любові, Його свободи і Його мудрості.

Уяви, яку насолоду ми будемо отримувати просто від того, що існуємо поруч із Богом, Який настільки любляче збагатив і обдарував нас усім цим.

Чи варто у земному житті залишатися чесною людиною?

Чи варто у земному житті берегти своє серце від гріха?

Так.

Інколи ми змушені будемо боротися із гріхом аж до крові. Павло попереджає, що інколи за те, що ми будемо відмовлятися від гріха, ми змушені будемо страждати через переслідування, тому що ми не погоджуємося з гріхом.

Система цього світу побудована на гріху, і ми будемо часами незручними людьми.

Я не закликаю до того, щоб ми були навмисно незручними. Але коли заходить мова про те, кому залишатися вірним — моєму Богу чи людям, — я обираю Бога.

Пам'ятаєте, що сказали апостоли?

«Бога повинно слухатися більше, ніж людей».

Їх залякували, казали: «Замовкніть. Не проповідуйте. Живіть собі. Збирайтеся по хатах, але щоб ми вас не бачили на вулицях, у храмі, щоб ми не чули ваших голосів, ваших проповідей».

І хтось би сказав: «Політична ситуація змінилася, треба емігрувати, треба сховатися».

А вони кажуть: «Ні. Ви обрали свою сторону, але ми теж обрали свою сторону. І якщо вже когось і боятися, то точно не вас».

Найперше ми будемо боятися Бога, навіть якщо для цього потрібно буде страждати.

Бо інакше це все фарс. Це все релігійні забавки.

А те, до чого закликає нас Бог, — жити з Ним справжнє життя.

Не загуби слово від Бога.

Збережи своє серце у вірі.

Бог, а не людина, виконає Своє слово.

Бог виконає Своє слово.

Амінь.

Давайте ми будемо молитися Богу і приймати причастя.

До чого я закликаю тебе перед причастям?

Павло у своєму слові каже, що докоряє Коринфській церкві. Там була ситуація: люди, які приходили раніше, приносили їжу, разом збиралися, влаштовували вечерю любові — хліб і вино. І ті, хто приходили раніше, з'їдали все. А ті, хто приходили пізніше, залишалися ні з чим.

І Павло каже: «Ви, мабуть, чогось не зрозуміли. Ваш Господь ніколи б так не вчинив».

Ісус помер за кожного, і Він нікого не обділив. Кожен має частку в Ісусі Христі.

І тому ви збираєтеся так, щоб робити не на зло, а на добро. Він закликає їх, щоб ті, хто приходять раніше, чекали тих, хто прийде пізніше. Для чого? Щоб усім разом прийняти вечерю.

І далі він каже: коли приймаєте вечерю, роздумуйте над собою.

Про що треба думати?

Про те, що ми не просто їмо хліб і п'ємо вино. Ми знаменуємо те, що є частиною тіла Христа на цій землі.

Тому, коли ти приходиш до причастя, перевір своє серце перед Ним.

Не для мене. Я ж не знаю вас. Я не бігаю за вами зі скритими камерами, щоб знати, як ви живете.

Не для мене.

Для Того, частиною Кого ви проголошуєте себе на цій землі.

Перевірте своє серце перед Ним.

Задайте питання:

«Тато, скажи в моє життя, що мені потрібно підкинути, чого зректися, що залишити. Тато, у який спосіб мені потрібно виявити Тобі вірність? Тато, як мені приймати причастя? Як мені жити тим життям, щоб Твоє причастя приносило благословення, а не осуд?»

Бо це величезна сила.

Ви не уявляєте, яка це сила.

Яку силу причастя має для того, щоб долати гріх? Яку силу причастя має для того, щоб прийняти зцілення? Яку силу має причастя для того, щоб Боже слово відкривалося нам?

Це величезна сила.

І тому, коли ми сьогодні приходимо, ми відкриваємо своє серце для того, щоб Він, як праведний Суддя, міг звершити Свій суд у нашому житті і сказати Своє слово.

А ми з вдячністю приймемо це слово і щиро будемо робити все для того, щоб його виконувати.

Амінь.

Саме тоді ми побачимо величну Божу дію у нашому житті.

І я вам скажу так: це не про церкву. Це не про церковність. Це не про релігійність.

Це про реальне Боже диво і присутність у моєму житті.

Коли я це відчув, коли я це пережив, я вам хочу сказати: я зрікся всього.

Я просто втратив інтерес до всього іншого, тому що думаю: «Боже, ну що це було до цього? Заради чого я себе віддавав? На що я себе розмінював?»

Ось це — скарб.

Ось це — дорогоцінна перлина.

Заради неї я йду і розпродаю все, що мав до того.

Пам'ятаєте, коли Ісус сказав цю притчу про дорогоцінну перлину? Людина, коли знайшла її, розпродала все, що мала до цього.

Ось такої віри я хочу.

Віри, яка залишається твердою не тільки тоді, коли все добре, а й тоді, коли навколо найтяжчі часи.

«Праведний своєю вірою живий буде».

Амінь.