П'ятидесятниця

Сьогодні по всьому світу говорять про П'ятидесятницю та святкують її. У Норвегії навіть завтра є святковий день через це свято. Усі школи закриті, магазини закриті — майже все не працює. Фактично, єдине, що можна зробити, — це заправити автомобіль. Усе інше зачинене через свято П'ятидесятниці.

Більшість норвежців радіють і діляться доброю християнською звісткою. Християнство подарувало нам багато свят і довгі вихідні. Це чудовий час, коли ми можемо поїхати в гори, до лісу або до океану. Усе це стало можливим завдяки християнським святам, бо вони дають нам додатковий час для відпочинку.

Цікаво, що в ці дні навіть у церквах часто менше людей. Досить дивно, але це відбувається не лише на П'ятидесятницю, а й наступного дня. Те саме ми бачимо і на свято Вознесіння Господнього. Це ще один довгий вихідний.

Великдень ми святкуємо особливо урочисто. Для багатьох він символізує завершення зими. Це чудовий час для поїздок у гори та катання на лижах.

І ми розуміємо: якби не було християнської культури, цих свят також не було б.

Але дуже цікаво подивитися на те, як ми реагуємо на те, що говорить Біблія.

Давайте прочитаємо кілька простих, але важливих уривків про П'ятидесятницю. Багато хто з вас добре знає ці тексти, але все ж звернімося до книги Дій Апостолів.

Дії Апостолів 1:3–5:

«Після Своїх страждань Він показав Себе їм живим, даючи багато незаперечних доказів. Протягом сорока днів Він з'являвся їм і говорив про Царство Боже. І одного разу, коли Він був із ними за столом, наказав їм: "Не відходьте з Єрусалима, але чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене. Бо Іван хрестив водою, а ви через кілька днів будете хрещені Духом Святим"».

Ми читаємо Біблію, згадуємо, вчимося і намагаємося застосовувати прочитане у своєму житті.

Зверніть увагу: одного разу Ісус був із ними за столом. Тому, коли християни збираються разом, вони часто їдять разом. Це важливо.

Християни рідко збираються без спільної трапези. Адже Ісус часто перебував зі Своїми учнями саме за столом. Тому і ми продовжуємо цю традицію.

Потім Ісус сказав: «Не відходьте з Єрусалима».

І ми можемо багато чого навчитися, читаючи Біблію. Ми дивимося назад, згадуємо події, беремо для себе те, що може зробити наше життя кращим, допомогти нам у наших планах, бажаннях та рішеннях.

Ми озираємося назад, згадуємо, аналізуємо, бачимо дивні речі й намагаємося зрозуміти, що з цього можемо взяти для себе.

Тепер прочитаємо Дії Апостолів 2:1–4.

«Коли настав день П'ятидесятниці, усі вони були разом в одному місці. І раптом з неба долинув шум, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони сиділи. І з'явилися їм язики, немов вогняні, що розділилися й спочили по одному на кожному з них. Усі вони сповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти».

Це дивовижна подія. Щось незвичайне сталося того дня.

Коли настав день П'ятидесятниці, усі вони були разом в одному місці. Вони були разом.

Що вони робили? Я не знаю напевно, але маю певне уявлення. Я можу поставити себе на їхнє місце. Коли ми збираємося разом, ми спілкуємося. Ми говоримо про життя, про свої переживання, про минуле і про майбутнє.

Коли я засмучений, коли мої мрії не здійснилися, коли я не впевнений у завтрашньому дні, я починаю багато думати про майбутнє. А інколи — ще більше про минуле.

І, думаю, учні поводилися так само.  Вони сиділи разом, їли, згадували. Вони говорили про ті чудові дні, коли Ісус був поруч із ними. «Пам'ятаєте, як Він творив чудеса? Пам'ятаєте, як нагодував тисячі людей? Як ходив по воді? Як говорив прямо до наших сердець?» Вони згадували момент свого покликання, той день, коли Ісус сказав: «Іди за Мною». І вони пішли.

Їхні серця горіли. А тепер вони сиділи в кімнаті й намагалися зрозуміти, що буде далі.  Їхні серця колись палали від натхнення. Але тепер усе було складно.

Після того як Ісуса розіп'яли, здавалося, що все життя зруйнувалося. Усі мрії розсипалися на очах. А потім Він воскрес, і разом із Ним воскресла надія. Учні згадували той день, коли жінки прибігли й сказали:

— Ми бачили Ісуса!

Вони були налякані, сиділи за зачиненими дверима. Потім почули цю неймовірну звістку:

— Він живий! Він воскрес!

Вони побігли до гробниці й побачили, що вона порожня. Потім Ісус почав знову з'являтися серед них. Їхні емоції переживали справжні гойдалки. Спочатку вони були на вершині радості, потім упали в безодню відчаю після розп'яття, а після воскресіння знову піднялися до неймовірної висоти.

Коли Ісус зустрічався з ними після воскресіння, вони переживали одні з найсильніших моментів свого життя. Саме про це вони, напевно, говорили, сидячи разом.   Але потім настав день Вознесіння. І вони знову побачили, як Ісус залишає їх. Це було величне видовище. Вони бачили, як Отець приймає Сина назад на небо. І водночас знову прийшло усвідомлення: Він пішов. Їхні почуття знову почали опускатися вниз. І ось тепер вони сидять у кімнаті в Єрусалимі.

Майбутнє виглядає незрозумілим. Вони бояться. Вони не знають, що буде далі. Якщо вийти на вулицю, можуть упізнати. Усі знали, ким вони були. Усі знали, що вони слідували за Ісусом. Вони відкрито говорили про Нього. І тепер їм здається, що вони залишилися самі. Але раптом усе змінилося. Почався шум, схожий на потужний вітер. Усі відчули щось знайоме, але водночас зовсім нове. Вітер наповнив кімнату.   Почали відбуватися незвичайні речі. З'явилися язики вогню. Учні почали говорити різними мовами. І не просто мовами, яких раніше не знали. Люди навколо почали розуміти те, що вони говорили. І саме в цей момент їхнє життя змінилося. Раптом вони перестали жити минулим. Вони перестали мріяти про те, що вже минуло.

Їхній погляд знову звернувся вперед.

Коли ми говоримо про П'ятидесятницю, про Великдень чи Вознесіння, ми часто згадуємо події минулого. Але коли Ісус говорив про ці події Своїм учням, для них це було майбутнє. Коли Він говорив про Свою смерть і воскресіння — це було майбутнє. Коли Він говорив про Вознесіння — це було майбутнє. Коли Він говорив про прихід Святого Духа — це теж було майбутнє.

Євангеліє завжди спрямоване вперед.  Послання Ісуса не прив'язує нас до минулого. Воно веде нас у майбутнє. Ісус хоче очистити наше минуле, щоб ми могли дивитися вперед.

Коли Він дав Святого Духа, це було не для того, щоб ми постійно збиралися і згадували минуле. Він дав Його нам для того, щоб ми збиралися разом і говорили про надію.

Про прощення.   Про зцілення. Про вічне життя. Про небеса. Про радість. Про майбутнє, яке Бог приготував для нас.

Сьогодні разом зі мною тут чудова подружня пара. Ми добрі друзі.  Учора ми разом готували хот-доги й спілкувалися з людьми на вулиці.  Ми хочемо бачити майбутнє. Ми хочемо допомагати один одному рухатися вперед. І єдиний шлях зробити це — дозволити Ісусу показувати нам дорогу. Оле та його дружина вже давно є нашими друзями. Оле бував в Україні раніше, а його дружина — ні. Вони щодня читають новини. Чують про повітряні тривоги, обстріли, ракети. Але читати про це й пережити це особисто — зовсім різні речі. Коли ми почали подорож до України, усе виглядало спокійно. Ми приїхали вранці. Було гарне сонячне небо. Ми дісталися до квартири, прийняли душ, трохи відпочили. Потім було барбекю. Потім євангелізація. Усе було чудово. А ввечері з'явилося повідомлення про можливу масштабну атаку протягом наступної доби. Ми поговорили про те, що будемо робити в разі небезпеки, і лягли спати.  Для вас це звична реальність. Ви живете з цим уже давно. Але для людини, яка переживає це вперше, усе виглядає зовсім інакше. Уночі ми сиділи в квартирі й розмовляли.

Те, що для вас стало звичним, для когось є абсолютно новим досвідом. Це хвилювання. Це питання: Що робити? Куди бігти? Як реагувати? Іноді вперше пережити щось набагато складніше, ніж просто читати про це.

Коли ти лише читаєш, у тебе є певне уявлення. Але реальність завжди виглядає інакше. Так само і з П'ятидесятницею.

Ми багато разів читали про неї. Ми багато разів читали про учнів. Але інколи настільки захоплюємося спогадами про минуле, що перестаємо дивитися вперед. Ми перестаємо відкривати своє серце для того, що Святий Дух хоче показати нам сьогодні.  Іноді ми самі зачиняємо двері перед Богом. Ми перестаємо дозволяти Йому вести нас. Але коли Бог створював тебе, Він уже мав задум для твого життя. Коли ти був дитиною, ти мріяв. Ти уявляв своє майбутнє. Діти мріють стати відомими спортсменами, музикантами, науковцями. Вони бачать перед собою безмежні можливості.  А потім приходить доросле життя. Ми стикаємося з труднощами. З невдачами. З болем. З розчаруваннями. І поступово багато мрій починають руйнуватися. Ми втрачаємо довіру. Ми починаємо сумніватися. Не знаємо, куди йти і що робити.

Іноді ми читаємо Біблію лише як історію. Ми бачимо, як люди переживали різні події, і сприймаємо це як щось далеке від нас. Але Біблія була написана не для того, щоб ми просто мали гарні спогади про минуле. Вона була написана не для того, щоб ми сиділи за столом і обговорювали історії минулих поколінь. Біблія була написана для того, щоб ти побачив, що Бог може зробити у твоєму житті.

Вона була написана для того, щоб ти відкрив своє серце і сказав: «Так, Ісусе, я хочу йти за Тобою». Тоді ти переживеш Його любов. Його прощення. Його милість. Ти принесеш Йому свої гріхи. Покаєшся. І залишиш у минулому те, що вже не має влади над твоїм життям. Ти побачиш, як гріх руйнує стосунки з Богом. І ти вирішиш залишити його позаду. Тоді Господь почне вести тебе. Він почне зачиняти одні двері й відчиняти інші.  Іноді це буде боляче. Іноді деякі твої власні мрії руйнуватимуться. Ті мрії, на яких ти хотів побудувати своє життя. Ті плани, які здавалися правильними.  Але водночас почнуть відкриватися нові можливості. Ти почнеш бачити Божий задум. Бог створив тебе унікальним.

Він не хоче, щоб ти став копією когось іншого.  У Нього є особливий шлях саме для тебе. У Євангелії від Івана написано: «Якщо ви любите Мене, то будете виконувати Мої заповіді. І Я попрошу Отця, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб був із вами повік, — Духа істини».

Світ не може прийняти Його, тому що не бачить Його і не знає. Але ви знаєте Його. Бо Він перебуває з вами і буде у вас. Якщо ми приймаємо рішення залишити минуле позаду, якщо ми визнаємо свої помилки, якщо відкрито говоримо: «Так, я помилився», і повертаємося до Бога, тоді Він дає нам Духа істини.  Він починає жити в нас. І тоді змінюється наше повсякденне життя.

Приходять ситуації, у яких раніше ми реагували б зовсім по-іншому. Можливо, хтось образив нас. Можливо, хтось учинив несправедливо. Можливо, нам дуже хочеться відповісти жорстко. Ми відчуваємо, що маємо на це право. Ми переконані, що нас образили незаслужено. Але тоді Святий Дух нагадує: «Заспокойся». І раптом ми починаємо діяти інакше.

Тепер уже не минулий досвід керує нашим життям. Не старі звички. Не емоції. Не образи. Тепер ми живемо новим життям. І саме так ми слідуємо за Ісусом. Не просто йдемо за Ним здалеку. Ми йдемо разом із Ним.  Тому що Він живе в нас. І якщо ми відкриті до Його голосу, якщо готові слухати, то можемо побачити майбутнє, яке Він для нас приготував.

Повернімося до тієї кімнати в Єрусалимі.  До вогню. До вітру. До учнів. Там було небагато людей.  Можливо, дванадцять. Можливо, трохи більше. Але я точно знаю одне: це невелике зібрання змінило весь світ. З того дня історія людства вже ніколи не була такою, як раніше. Ісус повернувся до Отця. Але відтоді Він використовує звичайних людей. Таких, як ти. Таких, як я.  Він полюбив нас. Простив нас. Дав нам Святого Духа. І тепер веде нас. Але для цього ми маємо зробити крок, який іноді лякає.

Минулої осені Оле був тут, в Україні, зі своїми двома синами. Його дружина Гільда залишилася вдома в Норвегії. Для багатьох із вас це може не виглядати страшним. Але для людини, яка живе в мирній країні, це серйозне випробування. Вона не могла нічого контролювати. Не могла вплинути на ситуацію. Не могла допомогти. Лише чекати. Для матері це дуже складно. Для дружини це дуже складно. Але коли вони повернулися додому, вона сказала: «Наступного разу я теж поїду». І я захоплююся цим рішенням. Тому що дуже часто ми кажемо:  «Мені страшно. Я залишуся вдома». «Я не готовий». «Я не хочу ризикувати».

Але Бог часто кличе нас саме туди, де страшно. Саме туди, де потрібна віра. Саме туди, де ми вже не можемо покладатися лише на власні сили. І Гільда сказала:

«Так, я боюся. Але я не дозволю страху керувати моїм життям».

Це дуже сильне рішення. Іноді Бог кличе нас зробити щось подібне. Залишити комфорт. Зробити крок віри. Піти туди, куди ми самі ніколи б не пішли. І саме там починається справжня пригода віри.  Якщо ти вирішив слідувати за Ісусом і сказав Йому:

«Так, Господи, я хочу належати Тобі. Я хочу, щоб Ти був моїм Спасителем. Я хочу, щоб Ти був Господом мого життя. Прости мої гріхи.  Я хочу йти за Тобою до кінця своїх днів»,

тоді твоє життя починає змінюватися. Ти перестаєш постійно озиратися навколо. Ти перестаєш порівнювати себе з іншими. Ти занурюєшся в Його Слово. Ти молишся разом із братами та сестрами. І Господь наповнює тебе Своїм Святим Духом.

Можливо, сьогодні ти маєш власне бачення майбутнього.  Можливо, ти вже склав плани на багато років уперед. Але через п'ять, десять чи двадцять років ти озирнешся назад і побачиш, наскільки все змінилося. Якщо ти справді слідуєш за Господом, твоє життя неодноразово приведе тебе в місця, яких ти ніколи не планував. Іноді це буде лякати.

Іноді ти навіть запитуватимеш себе:  «Господи, навіщо я погодився на це?» Але зрештою ти будеш вдячний. Тому що побачиш Божу руку. Побачиш Його чудеса. Побачиш, як Він використовує тебе. Саме це пережили учні.

Вони сиділи у верхній кімнаті в Єрусалимі.  Вони були налякані. Вони були розгублені. Вони дивилися в минуле. Вони згадували події останніх місяців. Вони усвідомлювали власну слабкість. Усвідомлювали свої страхи. Усвідомлювали свою безпорадність. Але в той самий момент Бог дивився на них зовсім по-іншому. Він бачив не їхню слабкість. Він бачив їхнє майбутнє. Він дивився на цих простих людей і говорив: «Я люблю вас. Я збираюся використати вас. Я збираюся змінити світ через вас».

І світ справді змінився. Не тому, що вони були сильними. Не тому, що були особливими. А тому, що Бог був із ними. І сьогодні Господь так само дивиться на нас. Він дивиться на  кожного, хто сидить у цій залі. Він дивиться на кожного, хто слухає Його Слово. І Він говорить:

«Я знаю твої страхи.Я знаю твої сумніви. Я знаю твої переживання. Я знаю, що ти не завжди добре спиш. Я знаю, що ти втомився. Я знаю, що іноді тобі страшно. Але Я люблю тебе. І Я хочу використовувати тебе».

Питання не в тому, чи хоче Бог діяти. Він уже показав це. Він довів це на хресті. Він віддав за нас усе. Він помер за нас. Він воскрес заради нас. Він дав нам Святого Духа. Питання полягає в іншому: Де сьогодні перебуваєш ти?  Чого хочеш ти? Чи дозволиш ти своєму минулому визначати твоє майбутнє? Чи дозволиш своїм страхам керувати твоїм життям?  Чи погодишся довірити своє життя Господу?

Ісус віддав Своє життя для того, щоб твоє минуле не зруйнувало твоє майбутнє. Саме тому сьогодні я хочу поставити просте запитання:

Чи готовий ти зробити крок віри?

Чи готовий ти сказати Богові:

«Я піду за Тобою»?

Зараз ми будемо молитися. І я не буду молитися довго. Ви знаєте, що я не люблю довгі завершення проповідей. Тож давайте просто звернемося до Господа.

Господи, ми приходимо до Тебе сьогодні. Ми дякуємо Тобі за Твою любов. Дякуємо Тобі за Твою милість.  Дякуємо Тобі за Твоє прощення. Господи, торкнися наших сердець.

Направ нас. Веди нас. Допоможи нам залишити позаду все те, що тримає нас у минулому. Допоможи нам не жити вчорашнім днем. Допоможи нам бачити майбутнє, яке Ти приготував для нас.

Господи, ми хочемо йти Твоїм шляхом. Ми хочемо бути Твоїми дітьми. Ми хочемо бути слухняними Тобі. Навіть тоді, коли нам страшно. Навіть тоді, коли ми не бачимо всього шляху  попереду. Навіть тоді, коли не розуміємо всіх обставин.

Допоможи  нам довіряти Тобі. Допоможи нам приймати Твої виклики. Допоможи нам залишатися вірними.

Господи, ми визнаємо свою слабкість. Ми не можемо все самі. Але Ти можеш. І саме тому ми покладаємося на Тебе.

Дякуємо Тобі за цей день.

Дякуємо Тобі за те, що ми прокинулися сьогодні вранці.

Дякуємо Тобі за життя.

Дякуємо Тобі за майбутнє.

Дякуємо Тобі за надію.

Дякуємо Тобі за Твою присутність.

Господи, використовуй нас.

Нехай через наше життя інші люди побачать Тебе.  Нехай через наші слова інші почують Євангеліє. Нехай через наші вчинки інші пізнають Твою любов.

В ім'я Ісуса Христа. Амінь.