Послання до Филип'ян. Місто Филипи заснував Македонський цар - Филип 2-й. Олександр Македонський - його син.
Через місто Филипи проходила дуже важлива дорога, яка з'єднувала місто Рим і місто Константинополь (Візантія) . Це столиці Старого Риму і нова столиця Нового Риму. Завдяки цій дорозі розвивається тісний зв'язок. Константинополь - це сьогоднішній Стамбул. Тобто, сполучення: Рим - Стамбул.
Павло пише послання перебуваючи в ув'язненні оррієнтовно у 61-62 рр. Від розп'яття Христа пройшо десь 30 років. Він передає вітання від віруючих з кесарєво дому. За цей час від апостола Павла Євангеліє не просто попало до Риму, а почало насичувати Рим.
Павло пише послання в ув'язненні, у Римі. Від воскресіння Христа прошло трохи менше 30 років. Завдяки служінню Павла, Євангеліє почало насичувати Рим. Воно глибоке і змістовне. Люди віддавали своє життя вірі.
Раніше, римляни вважали віру релігією рабів, але пройшов час і вони повірили.
Немає кордонів, які Слово Боже може подолати.
Павло пише до церкви, яку заснував. Початок історії:
Павло і Варнава йлуть у місіонерську подорож. Вони пройшли багато міст і повертаються назад у перше місто. Вони відчувають, що з цим усе не закінчилося, треба продовжувати. Але Варнава настоював, щоб взяти Івана Марка. Павло заперечив: "він вже нас був залишив, може іншого?" Між ними виникла суперечка.
Це двоє зрілих віруючих, покликаних Богом, але вони посварилися. Біблія розповідає нам про справжнє життя, а не про людей з німбами над головою.
Після цього не написано, що Бог залишив Варнаву. Ні. Навіть, коли Варнава і Павло розійшлися, Бог був з ними обома, так ми читаємо в Біблії.
В чому суть їхньої суперечки? Іван Марк. Іван найрозповсюджене імя у євреїв, Марк - у римлян. Розумієте, він - свій для всіх. Він був племінником апостола Варнави. Син тієї самої Марії, в будинку якої молилась церква за Петра, саме коли він був у в'язниці. Вони так молилися, що його ще під час молитви було звільнено.
А зміркувавши, він прийшов до садиби Марії, матері Івана, званого Марком, де багато зібралося й молилося. І як Петро у фіртку брами постукав, то вийшла послухати служниця, що звалася Рода, та голос Петрів розпізнавши, вона з радощів не відчинила воріт, а прибігши, сказала, що Петро при воротях стоїть!.. А вони їй сказали: “Чи ти навісна?” Та вона запевняла своє, що є так. Вони ж говорили: “То Ангол його!” А Петро й далі стукав. Коли ж відчинили, вони його вгледіли та й дивувалися. Дії 12:12-16
Іван Марк був особистим свідком цих подій. І ще він був серед учнів Ісуса :
Після того призначив Господь і інших Сімдесят, і послав їх по двох перед Себе до кожного міста та місця, куди Сам мав іти. І промовив до них: “Хоч жниво велике, та робітників мало; тож благайте Господаря жнива, щоб робітників вислав на жниво Своє.” А ті Сімдесят повернулися з радістю, кажучи: “Господи, — навіть демони коряться нам у Ім’я Твоє!” Він же промовив до них: “Я бачив того сатану, що з неба спадав, немов блискавка. Ось Я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу, — і ніщо вам не зашкодить. Та не тіштеся тим, що вам коряться духи, але тіштесь, що ваші ймення записані в небі!” Луки 10:1-2; 17-20
Іван Марк чув ті слова. Він був серед цих учнів.
Фактично Ісус особисто обрав Івана Марка набагато раніше ніж Павло зустрівся з Ісусом Христом, десь у 30 р.
Іван служив як проповідник і через нього дія Божа сила. Навернення Павла відбувається очевидно 32-36 рр. Зустріч з Ісусом Христом відбулася десь 37-40 рр. Тож, десь 5 років Іван Марк вже служив Ісусу до того, як Павло зустрів Христа. Він потужний самостійний служитель. Він служив апостолу Петру, коли йшов з ним до Риму. Він особисто слухає спогади і розповіді самого Петра про життя і події Ісуса Христа. Він особисто бачив Христа, його особисто покликав Христос і йому розповідає Павло, апостол Христа, про Христа
Євангеліє від Марка - це Євангеліє написано ним.Немає Євангеліє від Павла. Це рівноцінні люди. Щось сталося між цими людьми.
Ми не можемо зрозуміти деякі обставини, але згодом Господь використовує це на краще.
Іван Марк пізніше заснував заснував церкву в Александрії (Єгипет). У перші століття християнства Александрійська церква була однією з найважливіших. Саме ця церква відіграє найпотужнішу роль для розповсюдження Євангелія у Африці. Може саме для цього вони й розішлися?
Один іде підкорює для Христа Африку, а інший іде, підкорює для Христа Європу.
Ви не знаєте, де і як використає вас Господь, тому звершуємо своє спасіння кожного дня.
Ви не знаєте, де і як використає вас Господь, тому звершуємо своє спасіння кожного дня.
Отже Павло йде вдруге проповідувати Євангеліє і бере з собою Силу.
Як міста ж переходили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постанови, які видали в Єрусалимі апостоли та старші. А Церкви зміцнювалися в вірі, і щоденно зростали кількістю. А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фріґію та через країну галатську. Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів. Обминувши ж Мізію, прибули до Троади. І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: “Прийди в Македонію, і нам поможи!” Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію, зрозумівши, що Господь нас покликав звіщати їм Євангелію. Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя, звідтіля ж у Филипи, що є перше місто осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. Дії 16:4-12
У той самий момент, коли ми покликані йти й проповідувати Євангеліє і маємо намір йти до краю землі, Дух Святий може покликати йти в інше місце. Навіть, якщо ти апостол, ти не завжди можеш зрозуміти, що Господь хоче від тебе.
Фактично, він хотів піти нагору, направо, вниз, тільки не наліво, куди хотів Господь. Він спробував піти всюди, куди Господь його не просив, окрім головного. Можливо так буває з твоїм життям? Зі мною так само. Інколи, милістю Божою Господь відкриває мені відразу, але не часто.
Тож відпливши з Троади, прибули ми навпрост у Самотракію, а другого дня до Неаполя, Дії 16:11
Який вітер був, якої сили, щоб їх погнало до Італії за один день? За один день вони подолали сотні кілометрів. Але якщо ви будете вивчати, Неаполос - це сучасні Солоніки. Після острову, який знаходиться посеред морю, вони допливли до наступного берега. І вони опиняються на основній дорозі, яка поєдную С тамбул і Рим. І вони опинилися в Филипах.
звідтіля ж у Филипи, що є перше місто осада в тій частині Македонії. І пробули ми в цім місті днів кілька. Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звичаєм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посходились. Дії 16:12-13
Павло йде туди, де збираються люди, і говорить з ними.
Прислухалася й жінка одна, що звалася Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятір, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив. А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: “Якщо ви признали, що вірна я Господеві, то прийдіть до господи моєї й живіть”. І змусила нас. Дії 16:14-15
Це те саме місто, в якому вони зустріли віщун'ю. А нашо він вигнав з неї духа, вона ж казала правду? Бог не приймає хвалу з вуст демонів.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служниця одна, що мала віщунського духа, яка ворожбитством давала великий прибуток панам своїм. Вона йшла слідкома за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: “Оці люди — це раби Всевишнього Бога, що вам провіщають дорогу спасіння!” І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: “У Ім’я Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!” І того часу той вийшов. Дії 16:16-18
Це те саме місто, де Павло опівночі співав Богу голосно у тюрмі. Він так співав, що й на небі почули - з неба прийшла Божа реакція, відбувається землетрус і їх кайдани впали.
Смирення - це не падіння і не слабкість, це шлях до зростання. Це вершина, до якої кличе нас Господь.
Саме те місто, де Павло каже слова: "Віруй в Господа Ісуса Христа і будеш спасенний ти і весь твій дім." Павло хрестить начальника в'язниці, який перелякався, що вони втікли. Та вони не тікали. Якщо ти вільна людини і ти у місці покликання Божого, то з місця покликання ти тікати не збираєшся. Це лише тимчасові труднощі.
Отож, коли є в Христі яка заохота, коли є яка потіха любови, коли є яка спільнота духа, коли є яке серце та милосердя, то доповніть радість мою: щоб думали ви одне й те, щоб мали ту саму любов, одну згоду й один розум! Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Нехай кожен дбає не про своє, але кожен і про інших. Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Господь, на славу Бога Отця! Филип’ян 2:1-11
Филипи - таке місто, куди йшли солдати після служби прожити свої роки, маючи певний достаток. Там жило дуже багато відставних воїнів. Це було досить патріотичне місто, де були мужні воїни, які воювали.
На той час це послання диссонує із звичними поглядами - коли ти маєш сам взяти все від життя, вигризти в бою.
"Коли Господь не будує дому, даремно працюють ті, що його будують. Коли Господь не береже міста, марно пильнує сторож." (Псалом 126:1)
Треба будувати дім звісно, потрібно охороняти місто, але треба це робити разом з Господом.
Не робіть нічого підступом або з чванливости, але в покорі майте один одного за більшого від себе. Филип’ян 2:3
Нічого не робіть в суперничестві. До смирення в церкві потрібно ставитися усім однаково.
Смирення - це не падіння і не слабкість, це шлях до зростання. Це вершина, до якої кличе нас Господь.
Якщо ви вважаєте себе послідовниками Ісуса Христа, познавайте життя Ісуса Христа.
Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Господь, на славу Бога Отця! Филип’ян 2:6-11
0 Comments 2