Об’явлення, 22-й розділ. Ми прочитаємо 12-й, 13-й і 14-й вірші.

«Ось Я прийду скоро, і нагорода Моя зі Мною, щоб віддати кожному згідно з його вчинками. Я — Альфа і Омега, Перший і Останній, Початок і Кінець. Блаженні, або щасливі, ті, хто виконує заповіді Його, щоб мати їм право на дерево життя і ввійти в місто брамами».

Христос каже, що добра людина заходить дверима — вона не лізе через паркан. Злодій лізе через паркан, а добра людина заходить дверима. Пам’ятаєте? І Слово Боже каже:

«Блаженні ті, що виконують заповіді Його».

Для чого? Щоб мати право на дерево життя і ввійти в місто через двері, брамами. З кожним роком ми йдемо не від, а назустріч Христу. І назустріч Христу йде не лише церква — йде весь світ. Він може цього не визнавати, ігнорувати, робити вигляд, що цього не існує, але реальність така: цей світ крокує назустріч Господу. Буде час — подивіться фільм «Не дивись вгору». Весь світ іде назустріч Христу.

Христос зустрінеться з кожним.

Особиста зустріч із Христом відбудеться у кожного, але для когось це буде страшна подія, а для когось — бажана. Хтось виявиться не готовим, як цей світ, який об’єктивно не готується до цього. А для когось ця зустріч стане найщасливішим моментом, тому що ми чекали, ми мріяли, ми прагнули цього, ми до цього йшли — це було нашою метою.

І нарешті наш Спаситель постане перед нами не через проповідь, не з вуст проповідника, не через вірші з Біблії, а обличчям до обличчя, особисто. Ми зможемо побачити Того, ціною життя Якого ми отримали шанс і нагоду бути врятованими, отримати вічне життя — не просто земне, не просто минуще, не те, що проходить і пролітає, а те, що не закінчиться ніколи. Найцінніший скарб.

У цей день я хотів би про це говорити, бо ми входимо в Новий рік. І добре було б у цьому році не просто прожити його в метушні, не просто прожити без певної мети, а крокувати через цей рік, маючи в своєму житті перед очима цілі від Бога.

Амінь.

Пам’ятаєте, що каже Павло? Якщо хтось не пам’ятає — я нагадаю.

«Я біжу так, щоб отримати нагороду. Я змагаюся не так, щоб просто бити повітря, і, проповідуючи іншим, пильную за собою, щоб самому не виявитися недостойним».

Павло розумів своє покликання і свій шлях, і в кінці життя він каже: «Течію звершив, віру зберіг».

Які цілі варто поставити собі в цьому році? П’ять цілей. І перша з них — панування Христа. Хтось скаже, що це щось невизначене й загальне, але коли Христос панує в твоєму житті, це видно з реальних кроків і реальних дій, це чути в тому, як ти говориш, це видно в тому, як ти живеш, у твоїх вчинках і у твоїх плодах. Це та мета, з якою Христос прийшов у твоє життя: посісти головне місце, бути Тим, Хто визначає і скеровує.

Панування Христа, Христос на троні мого серця, буде видно з того, що я виконую Його заповіді.

Амінь.

Якщо Христос панує в моєму житті і Його воля мені відома, тоді моя дія і моя реакція на цю волю показують, де насправді Христос: на порозі, за дверима чи на престолі. Коли моя воля головна, коли я приймаю вирішальні рішення і не раджуся з Ним, коли я не звертаю уваги на обмеження і попередження, які Господь посилає в моє життя, тоді хто головний? Я сам.

Але коли, приймаючи рішення, я озираюся на Нього, розуміючи, що Його воля має бути головною в моєму житті, тоді навколо кого має обертатися моє життя?

Змалечку, з дитинства, на підсвідомому рівні кожна дитина робить усе, щоб життя оберталося навколо неї: маніпулює, хитрує, підлаштовується, перебільшує — щоб отримати те, чого вона хоче. Ми дорослішаємо не з роками, ми стаємо дорослими тоді, коли цей порядок речей змінюється всередині нас.

Пам’ятаєте слова Христа в Гефсиманському саду?

«Не Моя воля, а Твоя нехай буде».

Байдуже, скільки тобі років. Дорослим ти стаєш не з віком, а тоді, коли в твоєму житті починає діяти те, про що молився Христос у Гефсиманії.

Зріла людина — це та, яка здатна зректися своєї волі на користь волі Христа. Тому панування Христа — це не абстрактна і не аморфна мета, це дуже практична і зрозуміла реальність.

Христос навчив нас: «По плодах їх пізнаєте їх».

Якщо навколо людини атмосфера токсична, якщо вона отруює або відштовхує людей, це означає, що панує не Христос. А якщо людина служить не тому, що її змусили, не тому, що її «перепрошили» в церкві, не тому, що вона вислухала десятки проповідей, а тому що це її живі стосунки з Христом, — тоді по плодах це буде видно.

Якщо плоди твого життя — любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, плоди Духа, про які говорить Писання, то повір: це буде помітно, і першими це помітять ті, хто тебе оточують.

Чому ми так тримаємося за власну волю і не хочемо її відпустити? Наша молитва інколи звучить релігійно і гарно оформлено, але якщо її розгорнути всередині, то в кінці вона може звучати так:

«Господи, нехай буде моя воля, а не Твоя. Ну давай ще раз, ну востаннє».

Коли Небесний Отець дивиться на наше життя, Він бажає нам не просто правильного, а найкращого. Те, що ми отримаємо в результаті виконання Його волі, — це найвища форма щастя, яку людина може пережити на цій землі.

Ми ж тримаємося за власну волю, бо вважаємо, що хочемо для себе кращого, ніж Бог: Його воля правильна, а моя приємна, і між правильним та приємним ми часто обираємо приємне. Це хронічне дитинство, яке не усвідомлює, наскільки більше Бог любить нас, ніж ми самі себе.

Саме тоді, коли ми думали, що найбільше любимо себе, гріхи нищили нас, а власна воля вела не до життя, а до смерті. Гріх здається приємним, але це підробка. Ти не знаєш, що таке справжня радість без Бога, не знаєш, що таке справжнє щастя без Бога.

Нарешті довірся Богу.

Він тебе не на кладовище веде. Подивись: Ісус зійшов на хрест. Але хрест — це лише етап. Хрест — це лише певний крок. Де сьогодні Христос?

Я не про католицький храм і не про зображення, які там висять. Я питаю про фактичне перебування Христа просто зараз. Де Він?

Дехто скаже: Він в аду, в пеклі. Дехто скаже: Він досі прибитий до хреста, і до цього моменту кров стікає з Його чола, Його мучать і б’ють. Але це було один раз. Це був мужній крок. Це була необхідна жертва.

Знаєш, де сьогодні Христос? Він праворуч Отця. Він на троні, на престолі. Він сьогодні панує. І Він наближається до цієї землі, щоб встановити фактичне панування і тут. Остаточно Христос тріумфує. Він не програє.

Це брехня, якою цей світ і сам сатана намагаються нас нагодувати. Брехня, що можна жити без Бога і бути щасливим. Брехня, що релігійність забирає життя, а світ дає повноту.

Це брехня. Ця брехня отруює наше життя, відділяючи нас від Бога, вибудовуючи між нами і Ним дистанцію. Зітри цю дистанцію. Позбудься її. Будь достатньо мужнім і сміливим, щоб зробити крок назустріч Богу.

За що Ісус так цінував Петра? За його сміливість. За те, що він був відважний, нерозсудливий — хтось скаже. Але не завжди все вирішує холодний розрахунок. Часом потрібні рішучі кроки.

Христос цінував Петра за те, що той зробив крок назустріч Йому, а не від Нього. Бо ті, що залишилися в човні, їх відносило, і вони віддалялися від Христа. А Петро вийшов з човна і пішов до Нього.

Ми не маємо боятися бути не як усі. Бо цей світ у своїй більшості крокує в загибель.

Ми збираємося в церкві не для того, щоб побудувати маленький церковний світ, у який ми занурюємося лише по неділях.

Христос каже: «Не молюся, щоб Ти забрав їх від цього світу». Він не молився, щоб зібрати нас у монастир і закритися від реальності. Він молився: «Молю, щоб Ти зберіг їх від зла».

Господь посилає нас у цей світ. І саме в цьому світі ми маємо бути, бо тут найчіткіше видно світло і темряву, добро і зло.

Перша мета — перестати просто говорити і почати жити так, щоб Христос зайняв відповідне місце в моєму житті й почав керувати. А я набрався сміливості коритися Його волі.

Будь достатньо відважним, щоб послухатися Бога там, де раніше було страшно. Нехай Христос панує у твоєму серці. І це буде видно через те, що ти виконуєш Його заповіді.

Які заповіді Христа ми пам’ятаємо найбільше? Їх дві. «Полюби Господа Бога твого». «Полюби ближнього твого».

Христос панує в нашому серці тоді, коли ми по-справжньому закохуємося в Бога, у Його істину, коли любимо правду у своєму житті.

Отже, будемо любити Бога і ближнього. І через виконання Божих заповідей будемо приводити Христа на престол нашого серця.

Нам часто хочеться, щоб Христос був просто нашим другом. Бо з другом можна погоджуватися або ні. Але Христос гідний іншого статусу.

Він — істина, мудрість і досконалість. Він знає краще і бажає для тебе більшого, ніж ти сам можеш уявити.

Тому ми підкоряємося Йому.

Друга мета — читати Боже Слово. Ми маємо знати волю нашого Отця. Бо як можна коритися Тому, Кого ти не знаєш?

«Народ Мій гине через брак знання».

Читання Біблії — це не релігійний обов’язок. Це спосіб пізнати Бога.

Третя мета — молитовне життя. Бог хоче бути з тобою не лише в неділю, а щодня. Молитва — це не лише про моменти кризи. Це про стосунки.

«Мають вигляд благочестя, але сили його зреклися». Форма без змісту не змінює життя. Без особистої молитви твоя віра стане лише інтелектом.

Четверта мета — домашні групи. Бо ми покликані любити не лише Бога, а й ближніх. Зрілі стосунки не виникають без тертя, без прощення, без терпіння.

«Коли ходимо у світлі, як Він у світлі, то маємо спільність один з одним».

І п’ята мета — бути світильником.

«Ви — світло світу. Ви — сіль землі».

Це не алегорія. Це функція. Приведи хоча б одну людину до Христа через те, як ти живеш. Не словами — життям.

Амінь.

Християнство існує лише тоді, коли Христос на престолі. Все інше — підміна. І виконуючи Його волю, ми стаємо кращими, мудрішими і щасливішими.

Амінь.