Наша віра може бути різною. Ми розглянемо усі ці віри. І це важливо для того, щоб розуміти, яка наша. Бо я вас запевняю, що можна ходити до церкви і вважати себе християнином, але вірити своєю власною "цікавою" вірою. Тож давайте ми з вами сьогодні будемо пізнавати краще у Божому слові, щоби Господь міг торкатися нашого життя і змінювати його.

Містична, магічна або практична.

Отже, містична віра. Що це за віра? Це віра, яка спирається на почуття. Нічого толком незрозуміло, але мурахи по всій шкірі. І містична віра не погана нічим, крім одного. Вона поверхнева.

Христос розповідає притчу про сіятеля. І один із типів почви або грунту характерний наступним. Насіння, яке падає у цю почву, сходить швидко і швидко з'являється рослина. І виглядає так, що ця почва найкраща, бо вона відкликається найшвидше. Ти тільки в неї посіяв, вона майже відразу починає віддавати. І на початку, у першій миті здається, оце справжнє благословіння. Оце найкращий грунт, куди потрібно сіяти. Оце і є те, чого хоче від нас Господь. Але далі Христос це пояснює своїм учням.

Пам'ятаєте, вони поводяться, як деякі християни, інколи на проповіді кричать голосніше за всіх, а потім, коли проповідь закінчується, вони між собою спілкуються і запитують: "А що то було?" Бо вони нічого не зрозуміли. До кінця нічого не зрозуміли. І на одинці вони запитують Христа: "А що ти мав на увазі? Що ти конкретно мав на увазі, коли ти розповідав про різні почви?" І він каже:

"Те, що впало в кам'янисту почву, відразу майже зійшло, тому що почва неглибока, прогрівається швидко". Так, швидко розпочинається ріст насіння, але неглибокий почва. І тому, як тільки приходять перші труднощі, швидко засихає, не здатна залишатися сталою, не здатна зберігати віру, швидко гине.

Що таке містична віра? Вона може бути такою яскравою. Вона як спалах феєрверку.

Її видно, вона демонстративна, але є одна біда. Вона швидко закінчується. Яким би не був яскравим спалах феєрверку, ми знаємо, що це ненадовго.

Містична віра. У чому її суть? Суть у тому, що вона дуже емоційна, яскрава і вона як спалах. Вона грунтується і будується не на Божому Слові, не на істині, не на знанні. Тобто вона може чути, але в цей момент вона реагує і зростає не на пізнанні Божої волі, а на емоційній реакції.

Емоції - сутність містичної віри. Чи ми відчуваємо періодично підйом, натхнення, оптимізм у Божій присутності? Ну так, і це має бути, тому що наше серце реагує на Божу присутність. Бог використовує наші почуття, тому що Той, Хто їх створив, це - Він. Він - автор наших почуттів. Я можу відчувати, тому що Він дав мені таку здатність. Але погано, коли «мурахи по шкірі» стають головним орієнтиром та підтвердженням для моєї віри. Тоді християнство перетворюється на екстрасенсорику: «Мені треба відчути.»

Знаєте, є адреналінові наркомани, є ін'єкційні (хімічні речовини приймають люди залежні). І є люди, які перетворюють стан свій на залежність от від оцього гострого почуття. Чи це добре, чи погано переживати гострі, приємні почуття? Добре. Ми влаштовуємо собі свято. Ну, щоб хоча б одна мураха по мені побігала. Ми для цього багато зусиль прикладаємо, щоб пережити ці приємні емоції, щоби плакати від радості,  щоб радіти аж до сліз.

І ми прикладаємо зусилля і шукаємо такого стану. І це не погано. Але ми не можемо будувати і не повинні будувати на цьому. Бо інакше ми змушені будемо перетворитися на екзальтованих людей. Я спробую пояснити. Це люди, які постійно знаходяться у вкрай збудженому, захопленому або, такому замріяному стані. Вони десь у своєму світі. Надмірне збудження та надприроднє захоплення, екзальтація. У таких людей гіпертрофована реакція. Ну, психічна, психологічна на будь-які подразники.

І чи це нормально інколи плакати від радості? Так. А чи це нормально постійно плакати?

Нам приємно, коли ми щиро сміємося. А якщо ми постійно сміємося?

Є питання? Чи це нормально радіти і сміятися? Та так звісно. Чи ми маємо уникати емоцій? Ні, цього не потрібно робити. Ми живемо цим.

Чи ми маємо побудувати на цьому? Ні. Тому що це швидко приходить і швидко йде. І якщо ми спробуємо будувати на цьому, ми перетворюємось на екзальтованих людей. Нам потрібно буде постійно перебувати в цьому стані.

І емоції - це Божий дар, що робить нас чуттєвими, здатними до співчуття іншим. В Луки в 23му розділі, 28му вірші Ісус повернувся до них та промовив:

"Доньки Єрусалиму, не плачте за мною, а плачте за собою та за дітьми вашими".

Їм було дуже шкода. Вони жаліли за тим, що сталося з Ісусом. І Ісуса ведуть на розп'яття. І вони плачуть. Вони надривно плачуть. Чи вони лицемірять у цей час? Ні. Чи це не щирі сльози? Щирі. Але Христос приймає їхнє співчуття і направляє їхні емоції в конструктивне русло. Якщо вони звернуть, Ісус спрямовує їхні почуття їм же на користь. Ісус знає Свою долю.

От скажіть мені, будь ласка, якщо збереться весь Єрусалим і вильє всі свої сльози, і Йордан переповниться і вийде з берегів,  Ісусу не потрібно буде помирати? Все одно потрібно буде померти. Він знає, що Він робить. Він знає, чию волю Він виконує. Він знає шлях, який Він долає. І тому він каже: "Ну, перестаньте лити сльози стосовно Мене, бо це Божа воля". Про волю Божу не треба плакати.

Краще направте свої емоції на те, щоби відчути і зрозуміти, що може статися з вами, якщо ви будете без Бога, якщо ви будете залишатися без Бога. І він каже:

"Доньки Єрусалима, плачте за собою та за дітьми вашими".

Невдовзі приходить воєнначальник Римської імперії і руйнує Єрусалим до фундаменту.

Вони розбивають і руйнують величний храм, побудований в ім'я Бога, для того, щоб після велетенського пожару, який там здійнявся, подіставати. Золотом був оздоблений у великій кількості храм. І коли відбулася пожежа і горіли дерев'яні речі, дерев'яне оздоблення, золото плавилось і проникало у щілини між камінням. Тому солдати з великим завзяттям розібрали храм по камінцях. Вони шукали там золото. Не тому, що вони такі були злі на той храм. Ні, тому що вони були такі жадібні до золота. І задля своєї наживи вони з великим завзяттям попрацювали. І кінцем їхньої праці стала цілковите зруйнування храму. Чи просив Ісус плакати про храм і про стіни? Ні. Він просить їх і звертає їхню увагу:

"Плачте за собою та за вашими дітьми. Зверніть увагу на вашу долю і долю наступного покоління». Тому що це сталося, я вам хочу сказати, після смерті Христа приблизно через 40 років.

Розумієте? Це фактично наступне покоління. Буквально стверджуються Слова Ісуса Христа. Він буквально підказує їм, про що треба піклуватись, про що треба нервувати, на що треба найбільше свій печаль і свій жаль направити. Христос начебто закликає: "Пожалійте вас самих, себе самих, пожалійте ваших дітей. Якщо ви так будете продовжувати жити, краще плачте за себе, за собою сумуйте". Тож Христос не заперечує, розумієте? Він не каже: "Заткніться, замовкніть, не треба мені тут ваших сліз". Ні, Христос так не чинить.

Я вам хочу сказати, що Христос щиро переживає емоції, коли служить людям. Христос приходить воскресити Лазаря. До нього підходить спочатку Марфа, потім Марія. Вони виказують Йому претензії. І Христос підходить до гробу Лазаря і Він плаче. Читайте книгу Євангелія від Луки. Він плаче. Питання: Ісус, а нащо? Чого плакать Ісус? Ладно, вони плачуть, вони не розуміють. Ну, вони не знають, що буде. А чого Ти плачеш? Тому що Він співчуває. В нього є емпатія.

Знаєте, Павло в посланні до Римлян нас вчить емпатії. Він каже: "Плачте з тими, хто плаче. Радійте щиро з тими, хто радіє.» У них щастя - нехай і на вашому серці буде світліше. Вони плачуть - посумуйте разом із ними. Господь творив емоції. Він не проти емоцій. Я не про те, що ми не маємо відчувати Бога. Я сам люблю ці «мурашки». Я дуже люблю, коли Господь приходить таким чином, але я хочу вам сказати, щоб ви не були обмануті у той день і у той момент, коли мурах нема. Коли мурах нема, це не свідчить про те, що Бога поряд нема.

Коли гострих почуттів і сильних немає, це не значить, що Бог не чує вашу молитву. Коли ви нічого геть не відчуваєте у своїх емоціях, це не означає, що на небі все завмерло. Там навпаки, потужна робота відбувається, коли на землі повна тиша. Бо людина не може спинити Божий задум, Божу волю.

І Господь каже: "Слово Моє, яке Я посилаю, не повертається до Мене марним. Воно виконує те, для чого Я Його послав». Усвідомлюєте ви це чи ні? Здатні ви це відчути чи ні? Але Слово виконає завдання, з яким Бог Його послав.

Тому містична віра або віра, побудована на емоціях, вона швидкоплинна. Не треба на неї спиратися, не треба на ній будувати. Ми не заперечуємо емоції, ми щиро радіємо, ми хочемо більше їх пережити, але в той момент, коли вони не приходять, це для нас не свідчення, що Бога немає. Це для нас не свідчення, що Він зупинився. Це для нас не свідчення, що Він нас не чує.

І тому Ісус плаче разом із Марією, з Марфою. Він щиро співчуває їм. Щиро співчуває, тому що Він уявляє, у якій скорботі вони знаходяться, сидячи у своїй духовній темряві, не розуміючи, що відбудеться. А далі, знаєте, Христос молиться і Лазар воскресає. Від плачу до нерозуміння певної такої фрустрації, до крайнього здивування.

Ми не повинні думати, що пережити і почути Бога ми можемо, лише знаходячись у емоційному, збудженому стані, тому що направду Біблія говорить про те, що Бог голосно і гучно говорив у життя людей. Але я вам хочу сказати, я прослідив по Біблії, до кого Господь звертався таким способом. І ось що я бачу.

Бог з осередку, з поміж бурі і зсередини бурі звертається до Іова. Що це за часи? Це часи до Авраама. Ще немає ніякого Заповіту між людиною і Богом, ніякого договору, лише особисті стосунки, особисте розуміння і знання Бога. Він не міг почитати десь Біблію, щоб ствердитись. Він якимось чином уявляв собі Бога, намагався виконувати Його волю, тому що він чув, я не знаю від кого, але він чув про Божу волю і сприйняв це серйозно стосовно свого життя, тому що він так жив. І пам'ятаєте, коли він сперечався з Богом, то начебто проговорює претензію: «Скажи мені, де я чинив гріх, де я ходив шляхом беззаконня?» Пам'ятаєте, він багато разів звертається до Бога. І Бог йому відповів у 38му розділі книги Йова просто з середовища бурі.

Далі, з Ізраїлем Господь розмовляв біля гори Синай. Біблія говорить, що з гори дим підіймався, як із печі, і звук, написано, трубний звук сурми все більше і більше зростав. І споміж цього звуку Господь промовляв до Мойсея і до народа так, що народ чув. Я думаю, що це було дуже гучно. Ну, ви колись були біля гелікоптера чи літака, там, де працює турбіна? Це гучно. Якщо стоячи поряд спробувати поговорити з кимось, то якщо ти розмовляєш звичайним тоном, не підвищуючи його, то твою міміку видно, а звук ні. Його не чутно.

Тож Бог говорив до Ізраїлю спосеред трубного звуку. І це було гучно.

Далі, ми бачимо, коли Господь ще так звертається до людей - Хрещення Ісуса Христа. Голос з неба прозвучав. Люди подумали, що грім. Господь піднімається на гору переображення, і з хмари звучить голосний Божий голос.

Далі, де ми ще бачимо? Ісус молиться. Іоанна 12-й розділ, 28-й-3-й вірш.

«Отче, прослав Своє ім'я». Почувся тоді голос із неба: «і прославив Я, і знову прославлю». А люди, які стояли і чули це говорили: «То був грім». Інші казали: "То ангел до нього заговорив". У відповідь Ісус сказав: "Не для мене був цей голос, а для вас".

Батько так голосно розмовляв, не для того, щоб Ісус почув. А щоб вони могли почути.

Далі, Книга Дій святих апостолів, 9:7. Люди, які подорожували разом із ним, стояли онімілі. Вони чули голос, але нікого не бачили. Про який це епізод?

Саул їде з листом, щоб переслідувати християн. І він зустрічається на дорозі в Дамаск з Ісусом. І Ісус розмовляє з ним у цей спосіб. Він з коня впав від того голосу. А ті, що навколо злякалися, тому що чують гучний голос і нікого не бачать.

Але правди ради треба сказати, всі приклади гучного голосу - це тоді, коли Бог звертається до людей, щоб вони переконалися, що до них говорить саме Він. І це дається людям як свідчення.

В Новому Заповіті, Господь промовляв до людей, які були свідками переображення Христа. Так Господь промовляв до людей, які були свідками воскресіння Лазаря.

Так Господь промовляв до людей, коли вони були свідками хрещення Ісуса Христа.

Так Господь промовляв до Савла, коли він дозволив йому побачити явлення самого Господа, самого Христа в його життя. Тому що в інші рази, коли Господь розмовляє із Савлом, після навернення, це вже інша розмова. Йому не треба докричатися, Його чують.

Чи ми пов'язуємо Божу присутність і волю Божу і голос Божий лише з емоціями і мурахами на шкірі? Ні, ми віруючі люди. Ми можемо відчувати, і нам це подобається, але коли цього не відбувається, це не свідчить нам про те, що Бога немає і Його присутності немає. Емоції допомагають. Ми з ними не воюємо, але на них ми не будуємо.

Знаєте, чому ще? Стосовно крайнього емоційного накалу. Чому Господь не закликає нас постійно бути у цьому стані? Скажіть мені, будь ласка, якщо постійно гріти чайник, що з ним станеться? Згорить просто. Якщо постійно кульку надувати, що з нею станеться? Якщо тиск піднімається десь вгорі все більше і більше зсередини, що відбувається? Виверження вулкану. Тому крайні емоції - це добре, але не завжди. Ви коли-небудь розмовляли з іншою людиною у стані крайнього емоційного збудження? Що це таке? Це істерика, скандал, конфлікт.

Чи спілкується Господь із Своїми дітьми постійно надривним, гучним голосом? Ні. Він голосно говорить тоді, коли Його ледь здатні почути. Але коли Його здатні нормально чути, Він говорить спокійним голосом. Амінь.

Навіть Іллю він так вчив. Каже:

- Іди сюди. Бачиш буря?

- Бачу,

- Не в бурі Господь

- Бачиш землетрус?

- Бачу,

- Не в землетрусі Господь.

- Чуєш грім? Не у громі, Господь. А ось зараз - у віянні тихого вітру. Отут Господь.

Тож з нами Господь може розмовляти по-різному. І Йому не потрібно кричати в наше життя, щоб ми Його почули. Я сподіваюсь, хай буде так, щоб Богу не потрібно було докрикуватись до нас, щоб Бог міг говорити в наше життя, а ми могли Його чути спокійно. Це емоція.

2. Наша віра може бути містичною, магічною або практичною. Другий вид віри, який може бути в нашому житті — це магічна віра, або така чаклунська. Що це таке? Я говорю про те, що якщо моя віра спрямована на виконання моєї волі і втілення моїх бажань.

Галатам 5:19-20. « Гріховні вчинки тіла відомі. Це статева розпуста, нечистота. Непристойність, вклоніння ідолам, чаклунство, ворожнеча, сварка, ревнощі, гнів, егоїзм, розбрат, єресі»

Там далі йде перелік, але я хочу відокремити з переліку ідолопоклонство і чаклунство. Біблія говорить, що гріховним вчинком тіла є чаклунство. Чи може бути таке поєднання в нашому з вами житті, у людей, які в церкву ходять? Чи взагалі може в нашому житті траплятися таке явище, як чаклунство?

Повторення закону. Давайте ми подивимось. Це п'ята книга Мойсея 18:10-12

«Нехай серед вас не знайдеться такого, хто б проводив би свого сина чи свою доньку через вогонь, ані ворожбита, ні чарівника, ні віщуна, ні чоклуна, ні заклинача, ні черевномовця, ні того, хто гадає, вгадує, знаєте, або викликає духів померлих. Адже кожний, хто чинить таке, огидний для Господа.»

“Кожний, хто чинить таке» - що саме чинить? Ворожбує, чаклує, віщує, заклинання промовляє, гадає, викликає померлих духів померлих людей.

Господь говорить: "Кожний, хто чинить таке, огидний для Господа". Саме через ці мерзоти Господь твій Бог проганяє жителів Ханаану з їхньої землі. Це причина, чому вони Бог їх переселяє, просто звільняє цю землю від них для Свого народу.

У Божих очах це був гріх, після якого стосунки ставали неможливими. Слухайте, брати та сестри, це серйозна справа.

Слухайте, а у чому гріховність магії? Давайте ми розглянемо, у чому сутність чаклунства і чому вона настільки огидна в Божих очах.

Перша книга царств або перша книга Самуїла. Це важливе місце, яке ми будемо розглядати вірш за віршем.

Перша книга Самуїла, 15-й розділ, з 22-го вірша.

Тоді Самуїл промовляє до Саула: "Хіба Господу приємніші всеспалення і жертви більш ніж послух Господньому слову? Запам'ятай, послух кращий за жертву. Покірність краща за баранячий жир.»

Цей жир внутрішній, який був на внутрішніх органах, він спалювався на жертовнику. Запам'ятай, послух кращий за жертву.

23-й вірш.

Адже непокірність (або ще це слово може бути переведене як бунт) такий же гріх, як чаклунство, а свавілля такий же злочин, як ідоловклоніння. За те, що ти відкинув Господнє слово, той Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем.

Це був поворотний момент в житті Саула. Після цього він стрімко почав котитися вниз. Злий дух почав оволодівати ним.  Тому що Дух Господній його залишив, а владу зберегти  хотілося. І тому треба було хапатися за будь-кого, хто допомагав утримати владу. Пам'ятаєте, що наслідком того, що він був настільки одержимим збереженням влади, стало те, що він почав страждати від марень. Йому постійно здавалося, що його хтось підсижує.

Розумієте, чим більше і більше ми наповнюємось Духом Святим, відбувається еволюція під впливом Бога в нашому житті. І ми починаємо відображати в своїх вчинках, в своїх словах, в своєму способі життя певні риси Божі. А з Саулом сталося навпаки. Інша особистість через нього почала проявлятися. Але чому це сталося? Давайте докорінно розберемо.

Адже непокірність такий же гріх, як чаклунство, а свавілля - зло, як злочин. Вклоніння ідолам.

Що таке магічна віра або чаклунська віра? Це спроба контролю над людьми і обставинами. Замість довіри Богу людина прагне контролювати власну долю і долю людей навколо самостійно. Людина прагне контролювати свою долю без Бога. Гірше того, замість Бога.

Тому Біблія говорить, що свавілля - це той же самий гріх і той же самий злочин, що і вклоніння ідолам. Тому що ти дійсно вклоняєшся ідолу. Байдуже, що цей ідол - це твоє его, це ти сам. У порівнянні між собою і Богом ти обираєш себе. У порівнянні між Його волею і своєю ти обираєш свою. Вона тобі більше подобається. Цього ти більше прагнеш.

Певний час все продовжує виглядати начебто все в порядку. Певний час це працює і людина контролює обставини, контролює свою долю, але до певного часу. Чому є цей час - пауза ця між гріхом людським і Божим покаранням? Тому що Бог любить нас і дає можливість отямитись, прийти в себе і покаятись перед ним. Тому певний час це може працювати. Тому що Бог дає людині цей час покаятись у своїх гріховних вчинках. Але це буде працювати не завжди. Обов'язково прийде суд Божий.

Що таке чаклунська віра, чому ми про неї говоримо? Ті, хто відкидають Слово Господнє, ті, хто відкидають волю Бога, знайдуть свою загибель. Ми не з цього числа.

24-й вірш і далі.

Після цього Саул сказав Самуїлові: "Я згрішив, оскільки порушив Господній наказ, як і твої слова, але боявся народу, тому й виконав їхнє бажання".

Розумієте сутність? 23-й вірш:

«За те, що ти відкинув Господнє слово, той Господь відкинув тебе.»

Знаєте, нам інколи здається, що для того, щоб відкинути Бога, треба, щоб Бог прямо біля нас стояв, щоб прямо у очі нам дивився, а ми його взяли і відкинули, прямо безпосередньо у Його присутності.

По-перше, ми не здатні пережити Його присутність у тому стані, в якому ми є. Ми просто відразу загинемо. По-друге, Господь Бог є Слово. Слово було у Бога і Слово було Бог. Тому коли приходить Слово Бога в наше життя, цього достатньо.

І Самуїл каже: "Ти плюнув на слова Божі. Тому так, як ти відкинув слова Божі, ти відкинув самого Бога.»

Питання в тому, що Саул боявся людей, що люди його покинуть, бо Біблія говорить, що люди почали розбігатися, втікати від нього. І він почав відчувати, що він начебто втрачає силу. Як він буде битися, якщо військо буде зовсім маленьке? Треба їх якось стримати і треба їх навколо чогось об'єднати. Він почав об'єднувати, але, на жаль, не навколо Бога, а навколо себе.

Якби він дозволив Самуїлу прийти і у відповідний час принести жертву, люди були б об'єднані навколо священника, навколо Бога, якого він представляє. А так він почав будувати навколо себе.

25-й вірш:

Тепер же благаю, прости мій гріх і повернися зі мною. Я поклонюся Господу.»

Але Самуїл відповів Саулові: "Ні, я не повернуся з тобою, бо ти знехтував Господнім словом, через що Господь тебе відкинув, аби ти не був царем над Ізраїлем". І коли Самуїл повернувся, щоб іти, Саул ухопився за полу одягу і відірвав його.» Ви спробуйте на собі штани порвати. Це що легко? Це що він так його торкнувся, а Самуїл ходив у такій уже потертій одежі, що воно само відпало? Ви думаєте, так було? Уявіть просто стан Саула. Уявіть його одержимість владою.

Пам'ятаєте, коли Господь обирає Саула, якщо ви читаєте цю історію в першій книзі Самуїла там описується, що Саул був з найбіднішого, з найменшого роду, з найменшого сімейства, з найбіднішої родини. В його батька не було великих статків. Він і мріяти ніколи не міг про те, щоб опинитися на такому місці. Ось що робить із людьми влада.

Якщо хтось думає, що влада - це легкий тягар, ви дуже сильно помиляєтесь. Ми маємо усвідомлювати і розуміти, що людина підпадає під потужне випробування, коли вона отримує владу. Тому що людина перебирає на себе в певній мірі функції Бога. Оце і є спокуса. Потрібно пам'ятати, що над високим наглядає іще вищий. І спокуса у тому сказати:

"Так, я сам собі начальник. З ким я маю радитись? У кого я маю питати? Я сам тут все вирішу." І ця спокуса з'їла Саула.

Господь його посилає для того, щоб знищити конкретне місце і конкретного царя. Це був жорстокий цар. У них було страшне насліддя. І Бог визначив свій суд над цим народом. Але Саул обрав замість виконання волі Божої прибуток.

Чому він не вбив царя? Тому що в той час родина царя може його викупити.

Чому він не вбив усіх овець і і корів? Тому що це багатство, це прибуток. Ну, як це? Мільйони падають прямо в руки. Тоді його серце почало плавитись і дойшло до того, що він вже так вхопився за цю владу, що Самуїл міг піти від нього лише залишивши частину свого одягу, тому що він просто розідрав на ньому одежу.

Я вам хочу сказати, якби ви не чіплялися за Бога, якби ви не намагалися Його змусити, ви Бога не зупините і Свою волю ви Богу не нав'яжете.

Тож що таке магічна віра? Це коли моя воля сперечається з Його волею і перемагає моя. Чи може християнин ходити в церкву і мати магічну віру? Може. Коли його его перемагає Бога у його житті, то його молитви магічні.

Людина всіми силами, всіми розмовами, всіми вчинками намагається все направити у необхідне їй русло. Тому коли люди настільки тримаються за своє місце, настільки тримаються за своє положення, настільки тримаються за свою владу і для цього не потрібно бути президентом.

Гріх ідоловклоніння  може бути значно на нижчому рівні. Це може бути люба посада, це може бути любий вплив, люба влада прийняття якогось там рішення на рівні родини. Навіть не потрібно ніякого офіційного статусу, ніякої державної влади. І можна бути настільки самозакоханим, що грішити перед Богом ідолом, гріхом ідоловклоніння. Самозакоханість штовхає людину до гріху ідоловклоніння і до чаклунської віри. Давайте ми завжди будемо брати приклад з нашого Господа.

Тому що я хочу далі проповідувати про оте, що нам потрібно. Оте нарешті, що ми маємо шукати.

3. Практична віра. Практична віра - це віра, в якій мої переконання формують мій спосіб життя.

Мої переконання впливають і формують мій спосіб життя.

Євреям 11-й розділ 1-3:

«Віра - це впевненість у тому, на що ми сподіваємось і переконливий доказ того, чого ми не бачимо. Саме такою вірою жили прабатьки і за це отримали схвалення”.

Вони отримали свідчення від Бога. І це свідчення полягало в тому, що вони догодили Богу. Чому нам треба брати приклад з них? Тому що вони догодили Богу. Тому що ми також хочемо, маємо прагнути догодити Богу. Тому що Його воля для мого життя краща, ніж моя власна.

Подивись на себе. Ти знаєш своє майбутнє досконало? Ні. То якщо ні, я вибачаюсь, як ти можеш планувати своє життя? Усі наші плани умовні. І у всіх своїх планах, навіть коли я почав їх втілювати, на кого я маю оглядатися? На Господа.

На чому ми будуємо свою віру, це дуже важливо, бо вона може бути екстремально емоційною і вона лоскоче нам нерви, мурахи бігають по шкірі, але така віра не витримує важких навантажень, і ми не можемо на ній збудувати по-справжньому своє життя. Якщо ми йдемо і в нас так багато побажань у нашому житті, і ми так хочемо, щоби і це, і це, і це здійснилося, і то, і то, і то виконалося. Господи, я хочу! І ми приходимо до Нього. Але насправді Бог має можливість діяти в нашому житті, коли ми у своїй нездатності віддалися в Його руки.

Якщо я дивлюсь на Ісуса Христа, чим керується Ісус Христос?

Псалом 24:4-5. «Покажи мені шляхи Твої. Навчи мене стежок Твоїх. Веди мене істиною Твоєю і навчи мене. Адже Ти Бог спасіння мого. На тебе я надію покладаю.»

Як я надію покладаю? Щодня. Це пророчий псалом, який пише Давид. До речі, Давид названий другом Божим. Тому що він мав певне серце, певний стан серця, за який його Бог хвалив. Тому що він багато раз промовляє це у своїх псалмах:

"Направ мене, Боже, веди мене істиною твоєю. Навчи мене стежок твоїх, бо ти Бог спасіння. На тебе я надію покладаю. Щодня»

Так жив Давид і він названий другом Божим.

Ми маємо, брати та сестри, незважаючи на обставини, на наш вік і на наш християнський стаж, задавати собі знову і знову запитання: на чому, на чиїй волі, на чиєму бажанні будується моя віра? Це дуже важливо. Чию волю ми шукаємо? Чию волю виконуємо, заради чиєї волі готові жертвувати собою, присвячувати себе. Це ключовий момент.

Христос молиться перед батьком і каже: "Не моя воля, а твоя нехай буде". І для нас це високі фрази, але, брати та сестри, якщо це не стане практикою нашого життя, ми не знайдемо вузьку дорогу. Це не тільки про Христа, це про нас сьогодні має бути. Якщо не Твоя, а моя воля, тоді я йду разом з усім світом. Я з усім натовпом іду в той бік, який Бог мені не обирав.

Як я можу знайти той шлях, який Бог бажає для мого життя? Серед нас є старші люди, які думають: "Ми вже своє життя прожили". Але я вам хочу сказати, незважаючи на вік, незважаючи на обставини, незважаючи ні на що, ми маємо завжди шукати волю Божу сьогодні, щоб покладатись на Нього.

А що сьогодні я можу зробити для Бога? Для кого я можу бути свідченням? Я можу бути гідним свідченням для моїх дітей, для моїх онуків. Я можу бути, просто картинкою Батька небесного на цій землі для когось. Я маю це робити.

Чому я кажу незалежно від віку, від статусу, від обставин, ми кожен день маємо поставати перед Богом? Тому що я маю перевіряти власну віру.

А на чому я сьогодні будую? Я будую на своєму авторитеті, тому що мені багато років? А ви знаєте, що це не працює? Ви будуєте своє життя на статусі, який дає це суспільство чи можливо гроші? Це все швидкоплинно. Ви знаєте, що це не працює у вічності?

Ми маємо перевіряти себе, хто є на престолі. Якщо я, тоді я вклоняюсь ідолу. Якщо це Божа воля, тоді я разом з Ісусом можу сказати: "Не моя воля, а твоя нехай буде".

Слухайте, і це не тривіальне запитання. Ми ж не кожен день його собі задаємо, бо воно нелегковажне, на нього важко відповідати. Поверхнево в церкві можна сказати амінь. А як перед Його обличчям сказати "амінь", коли Він бачить мене наскрізь? Це ж не поверхневе запитання.

Тому, дорогі брати та сестри, нехай моя віра буде немістичною, не магічною. Нехай вона буде реальною, Божою, практичною, щоб я міг разом із моїм Господом, на якого я покладаюсь і від якого я очікую мого спасіння, міг сказати: "Не моя воля, а твоя нехай буде".