«Ось зараз я вже втретє готовий прийти до вас й не буду для вас тягарем. Я не прагну заволодіти добром вашим, мені потрібні ви самі. Бо не діти повинні забезпечувати батьків своїх, а батьки — дітей.» Друге Послання до Коринтян 12:14

Уявіть Павла, який не має терпіння. Він почув волю Божу і доносить її людям, але церква не була збудована одразу. Ми б не почули Писання сьогодні. Тож він приходить вдруге, і втретє. І ці рази відрізнялися.

Він йшов з докором, когось відлучав, наголошував на необхідності зміни способу життя. Чому він був такий настирливий?

Чи варта Божа справа того, щоб у неї вкладати свої ресурси?

Чи достойний той, хто служить певної підтримки?

Павло каже, для того, щоб не дати дияволу навіть шанс посіяти у вашому серці думку, що я шукаю від вас чогось — я житиму і служитиму за власний кошт. Тимофія він наставляє: тому, хто сіє, належить першому скуштувати від врожаю. Це правильний порядок життя. Але Павло йшов продемонструвати серце Самого Бога.

Господь шукає вас, щоб благословити й наповнити. Бог мій Помічник і Цілитель, Захисник, Він рятує мене і дарує вічне життя.
Господь тримає Свою руку на нас.

Не діти повинні накопичувати майно і ресурси, а батьки для дітей.
Треба починати тоді, коли Бог дає розуміння, не треба жалкувати про те, що не було зроблене раніше, а робити зараз те, що можеш.

Нам треба молитися, щоб Бог дав нам перемогу і благословив тією долею, яку Він приготував для нас.

Я маю покликання від Бога і свою сферу відповідальності. Ми маємо потенціал, де ми можемо служити.

Мойсей був дивним у очах більшості Ізраїля. І він мав намет окремо за станом, куди до нього приходив Бог і всі бачили Його присутність.