І сталось, коли дні вознесення Його наближались, Він постановив піти в Єрусалим. І Він посланців вислав перед Собою. І пішли вони, та й прибули до села самарянського, щоб ночівлю Йому приготовити. А ті не прийняли Його, бо йшов Він у напрямі Єрусалиму. Як побачили ж те учні Яків й Іван, то сказали: “Господи, — хочеш, то ми скажемо, “щоб огонь зійшов з неба та винищив” їх, як і Ілля був зробив”. А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати!” І пішли вони в інше село. Луки 9:51-56

Ісус знаходився в Галілеї. Коли прийшов час Пасхи, то всі євреї йшли в Єрусалим. Шлях вів через Самарію, але вони обходили її. Перше, що зробив Христос, Він йде прямо через Самарію, через місце неприязне для іудеїв.

Трагічні події старого Ізраїлю відділили їх. І іудеї називали їх нечистими. Навіть, коли іудеї будували храм, самаряни запропонували свою допомогу, але іудеї відмовилися.

Самаряни збудували свою церкву.

Дуже часто Господь кличе йти нас дорогою любові, через Самарію, неприємну для нас дорогу.

Учні розлютилися. Я сам впізнаю себе серед цих учнів.

"“Господи, — хочеш, то ми скажемо, “щоб огонь зійшов з неба та винищив” їх, як і Ілля був зробив”. А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: “Ви не знаєте, якого ви духа. Бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати!” І пішли вони в інше село.

Ісус бачить глибше ніж учні. Він бачить істину, чому самаряни були такими жорстокими і не прийняли Його.

За неприйнятною поведінкою дюдей є дещо. Він бачив це.

Христос пішов далі. Далі, щоб потім повернутися, щоб ці двері лишилися відкритими.

Коли ми намагаємося явити свою любов, над нами можуть глузувати й не приймати наші слова. Та нам потрібно не злитися, а дивитися як Ісус дивиться на людину.

Що стоїть за людиною, яка намагається відштовхнути Слова про Ісуса?

Дуже часто за цим стоїть травма людини, через яку людина не може прийняти Євангеліє.

Коли відштовхували Євангеліє, мені по-людськи завжди хотілось сказати щось гнівне, та Господь мені дещо відкрив. Непотрібно ображатися та гніватися, а потрібно просто йти далі і потім Христос зможе туди повернутися.

Написано в Біблії, що Він потім повернувся в Самарію через Пилипа, і там була велика радість.

Коли я спочатку потрапив у військо, я одразу усім розказував про Христа. І був один хлопець, який з мене глузував. Пізніше я дізнався, що він ріс без батька, його мати пила алкоголь, він жив майже на вулиці, був самотнім. Він бачив негідну поведінку православних священиків і це формувало його думку.

Я перестав з ним майже розмовляти про віру, просто спілкувався, і одного разу ми потрапили в передрягу. І він став тим, хто у лікарняній палаті слухав інших капеланів і прийняв Євангеліє. Я зрозумів, що Христос пройшов через його та моє життя і повернувся в його через інших людей.

За кожною такою людиною (ображеною, яка не сприймає Христа) стоїть щось, що зробило людину жорстокою. Ми не маємо засуджувати. Ми не маємо гніватися, навіть якщо хтось взяв твої кошти і не повернув. Ти маєш бути як учень Христа і сам себе питати - якого я духу?

Ми часто забуваємо базові істини: "треба прощати і любити". Непотрібно щось доводити, засуджувати, а потрібно просто йти далі. І Господь зможе повернутися. До когось Він прийде через іншу людину, до когось на смертному одрі.

Нам потрібно повертатися до начатків вчення Христа, до першою любові , щоб необходити свою Самарію, а йти через неї з гідністю. Щоб ми були листом Христовим, якого усі будуть читати.

Задай собі це питання: "якого ти духу?"