Послання до Филип'ян, розділ 2.
Це буде наша відправна точка. Ми подивимося на цей уривок і підемо далі.

Читаємо з 4-го вірша:

“Нехай кожен дбає не лише про себе, але й про інших.
Плекайте в собі ті самі думки, що й у Христі Ісусі.”

Дуже довгий час, читаючи російський переклад — “ибо в вас должны быть те же самые чувствования, что и во Христе Иисусе” — я був переконаний, що мова йде про почуття. Але коли я порівняв різні переклади й звернувся до грецького оригіналу, то побачив, що там вжите слово, яке означає мислення, спосіб думок, свідомість.
Отже, мова йде не про емоції — мова йде про думки, спрямованість серця і розуму.

“Плекайте” означає зрощуйте, вирощуйте всередині себе.
Які саме думки ми маємо зрощувати? Ті, що були в Христі Ісусі.

Які думки були у Христа?

“Він, бувши за природою Богом, не вважав за посягання бути рівним Богові…”

Ісус не мав комплексу меншовартості. Він не сумнівався у своїй божественності. Для Нього було природно усвідомлювати Себе рівним Отцю, бо Він і є Бог — разом із Отцем і Святим Духом творив цей світ.

Але, будучи Богом, Він:

“…принизив Себе, прийнявши образ раба… упокорив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної.”

Уявімо: Ісус міг би сказати Отцю:
“Я — Бог. І ти хочеш, щоб я став як ті, хто втратив славу? Щоб я дозволив їм знущатися з Мене, бити, вбити найганебнішою смертю?”

Хрест — це не картинка з зображенням.
Розп’яття — це публічне приниження, оголення, тортури, повільна смерть у муках і соромі. Ісус не заслуговував цього — на хресті не було жодного Його гріха. Це були наші гріхи.

І все ж Він не думав про біль — Він думав про мету - про тебе, про мене - про спасіння людей.

Наше служіння — відображення Його думок

Служачи Богові, ми теж можемо думати про “комфорт”: пристойна робота, повага, статус, оплата, ставлення людей.

Але Христос думав не про те, що Йому доведеться витерпіти, а про плоди Своєї жертви.

Тому Павло говорить:

“Хай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі.”

Коли Бог дає завдання, вони не завжди приємні, бо:

“Не здоровим потрібні лікарі, а хворим.”

А працювати з “хворими” — нелегко.
Допомагаючи людям, ти приймаєш частину їхнього болю. І часто за добро “прилітає”. Це не випадковість — у світі є диявол, який хоче відбити бажання робити добро.

Але Христос не дивився на перешкоди. Він дивився на мету.

Послух Божому покликанню

Далі Павло говорить:

“Бо Бог викликає у вас і бажання, і дію…”

Тому:

• не зневажай добрі бажання, що народжуються всередині;

• не гаси натхнення;

• не слухай страхів і обставин.

Це Бог торкається серця.

“Робіть усе без нарікання і сумніву, щоб бути світлом серед лукавого світу.”

Про Тимофія

Павло продовжує:

“Усі шукають свого, а не того, що належить Ісусу Христу. А Тимофій має ту саму душу, що й я.”

Тимофій не був Павловим сином за плоттю. Вони зустрілися, коли Тимофію було близько 18–20 років. Але його серце було готове служити.

Щоб слідувати за Павлом, Тимофій залишив дім, прийняв обрізання (у дорослому віці — це дуже болісно), був відомий серед двох церков як людина посвячена, пройшов шлях місіонера, вирішував конфлікти у громадах, укріплював переслідуваних віруючих, керував служінням у Македонії, зрештою став пастором Ефеської церкви — однієї з найважчих.

Павло довірив Тимофію найскладніші ділянки служіння і назвав його:

“Мій справжній син у вірі.”

До чого закликає цей текст?

Павло повертає нас до головної думки:

“Плекайте в собі думки, що були в Христі Ісусі.”

Коли ти проходиш важкі часи, що потрібно робити?

• не бунтувати,

• не звинувачувати Бога,

• не міряти свою гідність реакцією людей.

Треба зробити одне:

Дивитися не на шлях, а на мету.

Якщо мета варта того — терпіння має сенс.

Якщо не варта — навіщо йти цим шляхом?

Ми служимо не для того, щоб нас похвалили, помітили, подякували.Частіше за все цього не буде. Ми служимо, бо любимо Господа.

Павло знав, Кому він служить

Він пам’ятав, ким був до зустрічі з Христом — фанатиком, який переслідував і вбивав.
І тому покоритися Христу для нього не було приниженням — це було визволенням, величчю, тріумфом.

Тому він міг сказати:

“Я — раб Ісуса Христа.”

Не як принижений.
А як той, хто повністю належить Богові.