Не секрет для тих, хто читає Біблію разом із церквою, що ми вже завершили Старий Заповіт і перейшли до Нового. Зараз ми читаємо Євангеліє від Матвія.

Якщо з якоїсь причини ви перестали читати Біблію разом із церквою — просто приєднайтеся знову. За чотири місяці — вересень, жовтень, листопад і грудень — ми можемо прочитати весь Новий Заповіт.

І це добра справа.

Але знаєте, хто найбільше виграє від того, що я читаю Слово Боже?

Не Бог.

Я.

Коли Слово Боже наповнює моє серце, мої думки, мій розум, моє життя — я стаю іншою людиною.

Настільки, наскільки я знаю Слово, настільки я можу знати свого Бога.

Настільки, наскільки я розумію Слово, настільки я можу розуміти Бога.

Настільки, наскільки я проводжу час зі Словом, настільки я проводжу час із Господом.

Христос є Слово, яке стало тілом.

І Божа мета не тільки в тому, щоб ми подивилися на Христа.

Його Слово має стати реальністю в нашому житті.

Слово має втілитися в нас.

Матвія 11:2–3:

Іоан, почувши у в'язниці про діла Христові, послав двох із учнів своїх запитати Його: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?»

Ісус відповідає:

«Підіть і скажіть Іоанові, що чуєте й бачите: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, і бідним благовіститься».

А далі Ісус говорить про Іоана Хрестителя.

І зверніть увагу на слова:

«Ось Я посилаю Свого ангела перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою».

Ми буквально нещодавно читали це у книзі Малахії.

Малахія сказав це пророцтво більш ніж за 400 років до Іоана Хрестителя.

І ось Христос приходить і прямо говорить: це пророцтво стосується Іоана.

Тобто між Старим і Новим Заповітом немає випадкового розриву.

Бог веде одну історію.

Малахія говорить про посланця.

Іоан приходить як цей посланець.

А потім приходить Христос.

Матвія 11:12:

«Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і ті, хто докладає зусиль, здобувають його».

Що змінилося від днів Іоана Хрестителя?

Христос показує: недостатньо просто належати до певного народу.

Недостатньо сказати:

«Ми діти Авраама».

Недостатньо мати правильне походження.

Недостатньо мати зовнішню релігійність.

Недостатньо формально ходити до церкви.

Недостатньо читати Біблію.

Недостатньо мати хрестик на шиї.

Недостатньо повторювати ритуали.

Має бути щось глибше.

Христос говорить про зусилля.

Іноді ми запитуємо:

«Чому я ходжу до церкви, але в житті не все легко?»

«Чому я знаю Бога, але відповіді не приходять автоматично?»

«Чому я читаю Біблію, але все одно маю боротьбу з думками, бажаннями, мотивами?»

«Чому мені потрібно докладати зусиль?»

А Христос прямо говорить: якщо ти хочеш жити в Божому Царстві, тобі доведеться докладати зусиль.

Ми не живемо святим життям автоматично.

Мудрість не приходить автоматично.

Віра не росте автоматично.

Боже Слово не стає частиною нашого життя автоматично.

Все це відбувається через нашу взаємодію з Богом.

І ось Христос говорить:

«Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає».

Здавалося б, якщо в тебе є вуха — ти вже можеш слухати.

Тоді чому Христос це повторює?

Тому що фізично чути ще не означає почути.

Ісус пояснює це притчею:

«Ми грали вам на сопілках — та ви не танцювали. Ми співали вам жалібних пісень — та ви не ридали».

Прийшов Іоан Хреститель — і люди сказали:

«Він має біса».

Прийшов Син Людський — і сказали:

«Ось людина, яка їсть і п'є, друг митарям і грішникам».

Іоан був занадто особливим.

Ісус був занадто звичайним.

І виходить:

як не прийди — все одно не підходить.

Христос говорить про людей, які настільки зачерствіли, що вже не здатні прийняти Боже послання ні в якій формі.

Бог говорить — вони не чують.

Бог змінює спосіб — вони знову не чують.

Іоан приходить одним способом.

Ісус — іншим.

А результат однаковий.

Проблема не в способі, яким говорить Бог. Проблема в серці людини.

Це дуже важлива думка.

Можна бути в церкві.

Можна сидіти на служінні.

Можна слухати проповідь.

Можна читати Біблію.

Можна знати місця Писання.

І при цьому не чути Бога.

Саме тому в Об'явленні Ісус звертається до кожної із семи церков:

«Хто має вуха, нехай чує, що Дух говорить церквам».

До кожної.

Не до невіруючих.

До церков.

До віруючих.

Це означає: можна бути віруючим і залишатися глухим до того, що Бог говорить саме зараз.

Коли ти читаєш Боже Слово — Бог може говорити.

Коли слухаєш наставлення — Бог може говорити.

Коли аналізуєш ситуацію у своєму житті — Бог може говорити.

Але хтось почує, а хтось ні.

Тому Христос і говорить:

«Хто має вуха, нехай чує, що Дух говорить церквам».

Матвія 13:14:

«Слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите».

Чому так?

Тому що професіонал бачить те, чого не бачить людина без досвіду.

Професіонал чує те, чого не чує інший.

Знання деталей змінює сприйняття.

Так само і в духовному житті.

Слухання, про яке говорить Христос, — це не просто сприйняття звуку.

Це прийняття Божого Слова своїм серцем.

Христос піклується не про те, щоб ми просто почули проповідь у динаміках.

Він хоче, щоб ми почули Його серцем.

І тут є дуже важлива ознака:

Якщо Бог сказав — має бути реакція.

Слово, яке приходить від Бога, вимагає відповіді.

Якщо я почув, але нічого не змінилося — чи справді я почув?

Згадайте Іону.

Він почув Бога.

Бог сказав йому йти в Ніневію.

І що зробив Іона?

Він купив квиток у протилежному напрямку.

Він чув Бога, але не хотів виконувати.

І тільки після того, як опинився у безодні, коли вже не залишилося інших варіантів, він сказав:

«Добре, Господи. Я підкорюся».

Ось тоді він почув по-справжньому.

І коли Іона підкорився, Бог повернув його на правильний шлях.

І найцікавіше: проповідь Іони була почута цілим містом.

Ніневія покаялася.

Бог використав навіть недосконалу людину, яка сама не хотіла того, що Бог хотів.

Тому я вірю в силу Божого Слова.

Не тому, що людина ідеальна.

А тому, що Бог може діяти через Своє Слово.

У притчі про сіяча Ісус показує: одне й те саме насіння падає на різний ґрунт.

Слово одне. Люди різні.

Тому одне й те саме Слово в житті різних людей дає різний результат.

Одне зерно падає при дорозі.

Інше — на кам'янистий ґрунт.

Інше — поміж терни.

А інше — у добру землю.

Проблема не в насінні.

Проблема в ґрунті.

Так само і з Божим Словом.

Іноді ми говоримо:

«Я молився, але відповіді не отримав».

А потім проходить час.

Змінюються обставини.

А найчастіше — змінюємося ми.

Наше серце стає іншим.

І приходить відповідь.

І ми запитуємо:

«Чому не раніше?»

Можливо, тому що раніше ми були іншим ґрунтом.

Подивіться на рослину, яка росте на камені.

Вона може навіть виглядати добре.

Але коріння неглибоке.

Тому достатньо сильного вітру — і її вирве.

Так само може бути з людиною.

Вона прийшла на служіння.

За неї помолилися.

Вона відчула емоції.

Вийшла і сказала:

«Тепер усе зміниться».

А що, якщо не зміниться?

Другий раз.

Третій.

А потім розчарування.

«Бог не відповідає».

«Молитва не працює».

«Мені нічого не допомагає».

І людина відходить.

Чому?

Коріння було недостатньо глибоким.

Тому запитай себе:

На чому тримається моє християнство?

На емоціях?

Чи на змісті?

На тому, що мені зараз добре?

Чи на багаторічному пізнанні Бога?

Емоції важливі.

Але емоції швидкоплинні.

Якщо ми будуємо тільки на них — нас легко змиває обставинами.

Є одна цікава річ із деревами.

У мене свого часу виріс клен прямо на межі з сусідом.

Спочатку він був маленький — я не звертав уваги.

Потім виріс вище паркану.

Я почав його зрізати.

Зрізаю — він знову росте.

Зрізаю — знову росте.

І я думаю:

«Що йому від мене треба?»

Але відповідь очевидна.

Те, що було видно над землею, було таким самим і під землею.

Чим більшим ставало дерево зверху, тим глибшим було коріння.

І я подумав:

Можливо, і наше життя має бути таким.

Не всі сили — на поверхню.

Не все життя — на те, щоб показати людям, як я виглядаю.

Не все має бути для людей.

Бо зрештою неважливо, як я виглядаю в очах людей.

Найважливіше — як я виглядаю в Божих очах.

Матвія 13:11:

«Вам дано знати тайни Царства Небесного».

Хто дає нам здатність зрозуміти Боже Слово?

Святий Дух.

Людина може бути дуже розумною, освіченою, досвідченою.

Але людського розуму недостатньо для того, щоб почути Бога серцем.

Саме Святий Дух відкриває нам істину.

Петро думав, що він уже достатньо сильний.

Він був із Христом три роки.

Він ходив із Ним по воді.

Він бачив чудеса.

Він думав:

«Усі можуть тебе залишити, але я — ніколи».

Але Петро помилився.

Його досвід не зробив його незалежним від Бога.

І наш досвід не повинен обманювати нас.

Неважливо, скільки років ми з Богом.

Неважливо, скільки проповідей ми чули.

Неважливо, скільки разів ми читали Біблію.

Нам усе одно потрібен Святий Дух.

Ісус сказав, що Святий Дух наставить нас на всяку істину і нагадає нам Його Слово.

Я не протиставляю Боже Слово Святому Духу.

Навпаки.

Святий Дух відкриває нам Боже Слово так, щоб воно стало живим у нашому житті.

Можна читати Біблію і залишатися незміненим.

Можна знати багато віршів і не жити ними.

Можна знати, що написано, але не розуміти, що Бог говорить особисто тобі.

Тому головне не просто те, що знає твій розум.

Головне — що прийняло твоє серце.

І саме тому Христос говорить про немовлят.

У немовляти немає великої мудрості.

Немає великого життєвого досвіду.

Але є простота.

Воно ще не навчилося брехати самому собі.

І ось ця простота серця дозволяє приймати те, що Бог говорить.

Ось головна думка всієї проповіді:

Дух Святий відкриває наші вуха до Божого Слова.

Тебе змінюють не просто слова, які ти почув на проповіді.

Я можу сказати багато слів.

Але серед усіх цих слів може бути одна фраза, один вірш, одна думка, через яку Святий Дух торкнеться саме тебе.

І це слово почне діяти.

Воно почне приносити плід.

Бо слово має стати реальністю.

Слово має стати моїми словами.

Моїм способом життя.

Моїми рішеннями.

Моїми вчинками.

Моїм сповіданням.

Слово має стати плоттю в моєму житті.

Саме про це притча про сіяча.

Тому кожному з нас потрібно поставити собі кілька запитань.

Чи я справді слухаю, коли Бог говорить до мене через Своє Слово?

Чи дозволяю я Святому Духу торкатися мого серця?

Чи виконую я те, що почув від Бога?

І ось тут виникає питання:

Чого потребує виконання Божого Слова?

Довіри.

Чому ми іноді не робимо того, що Бог говорить?

Тому що наш розум каже:

«Ні, якщо я так зроблю — стане тільки гірше».

І ми не робимо.

Що потрібно для того, щоб зробити?

Довіритися.

Довіритися.

Довіритися.

Сутність цієї довіри — віра.

А без віри догодити Богові неможливо.

Я хочу благословити кожного з вас, щоб ви чули Бога у своєму житті.

Щоб ваше серце залишалося здатним чути й сприймати.

Щоб ви наважувалися довіряти Богові, коли Він говорить.

Щоб Його Слово було для вас достатнім аргументом, щоб підкоритися.

Щоб ваше коріння було глибоким.

Щоб ваше християнство не було декларативним.

Не було напускним.

Не було тільки для людей.

Ваше християнство не потрібне людям, якщо воно не потрібне вам.

Людям потрібне справжнє християнство.

Глибоке.

Змістовне.

Таке, яке видно не тільки в церкві.

Колись я свідчив своєму брату.

Перші роки це було непросто.

Але пройшло тридцять років.

Він знає мене все життя.

Він бачить мою сім'ю.

Бачить моїх дітей.

Бачить, як вибудовувалося моє життя.

І сьогодні він не обов'язково скаже:

«Я віруючий».

Але він визнає:

«Бог є».

Чому?

Не тому, що я знайшов якісь ідеальні аргументи.

Він юрист, дуже досвідчена людина, і мої аргументи не завжди його переконували.

Але є речі, які важко ігнорувати.

Життя людини стає свідченням.

Цьому світу не потрібен просто буклет.

Не потрібна просто декларація.

Люди хочуть побачити когось справжнього.

Не людину, яка все ще шукає.

А людину, яка знайшла.

Тому твоє життя — це живий лист.

І тому не переживай надмірно через те, що люди не хочуть тебе слухати.

Перш за все переживай за інше:

Чи слухаєш ти Бога?

Бо в тій мірі, наскільки ти слухаєш Бога, в тій мірі Бог буде діяти через твоє життя.

І серця людей навколо тебе будуть відкриватися.

Тому сьогодні я хочу залишити вам одну головну думку:

«Хто має вуха, нехай слухає, що Дух говорить церквам».

Не просто слухай.

Чуй.

Не просто чуй.

Довірся.

Не просто довірся.

Зроби.

Не просто зроби один раз.

Живи цим Словом.

Нехай Боже Слово стане твоїм життям.

Нехай твоє коріння буде глибоким.

Нехай твоє християнство буде справжнім.

І нехай люди, дивлячись на твоє життя, побачать не просто релігію, а живого Бога.

Амінь.