Ми говоримо про вдячність.

Чому вона потрібна у житті? Навіщо вона потрібна взагалі? Навіщо вона потрібна конкретно мені?

Чи потрібно конкретно тобі бути вдячною людиною? Я не хочу таких, знаєте, заготовлених відповідей типу “так-так”. Ні, давайте сьогодні замислимось. Нехай це свято стане приводом просто зазирнути в себе.

Навіщо вдячність потрібна саме мені? Перше до Солунян, 5 розділ, 16–18 вірші:

“Завжди радійте, безперестанно моліться, за все дякуйте, бо це є воля Божа для вас у Христі Ісусі.”

Переклад Давида Стерна звучить так:

“Завжди будьте радісні, моліться регулярно, не залишайте цієї справи. У будь-яких обставинах дякуйте, оскільки саме цього Бог хоче від вас, від тих, хто є у союзі з Месією Єшуа.”

Ті, хто в заповіті, хто в єднанні з Ісусом Месією, мають пам’ятати, що в будь-яких обставинах ми маємо дякувати Богові, бо це Його воля для нас. Нам легко дякувати, коли все добре. Коли Бог благословляє, коли ми отримуємо відповіді на молитви, коли все йде за планом — як ми очікували. Але коли все не так: коли поганий настрій, коли щось іде не за нашим очікуванням, тоді ми роздратовані, засмучені.

Але дивіться: апостол Павло каже, що ми маємо навчитися дякувати за все, не лише в усьому. Це глибше, ніж просто гарні манери чи вихованість. Це позиція серця. Бо вдячність — це вияв довіри до Бога. Коли ми дякуємо за все, навіть за випробування, ми проголошуємо: “Боже, я не все розумію, але я досі Тобі довіряю. Я вірю, що все у Твоїй руці, і Ти тримаєш мене в ній.”

Згадаймо Йова. Він втратив усе: дітей, здоров’я, майно. Дружина сказала: “Прокляни Бога і помри”. А він відповів:

“Господь дав, Господь узяв. Нехай буде ім’я Господнє благословенне.”

Це не байдужість, це — віра. Йов сказав це не в розпачі, а з довірою. Він вірив, що його доля досі в Божих руках. Подяка серед скорботи — це доказ, що ми бачимо Бога понад обставинами. Коли ми можемо сказати “дякую” навіть у болі — це означає, що наш біль не затьмарив нашого Спасителя.

Не все, що з нами стається, робить Бог. Зло приходить від диявола або людей, наповнених злом. Але віра проголошує: Бог — вище за все. Бог не залишить мене, у Нього завжди є вихід.

Згадаймо Ісуса Христа. Він страждає на хресті. Здавалося, що час втрутитись — але Отець мовчить. Ісус залишається сам. Диявол святкує, думаючи, що переміг. Але сталося зовсім інше. Божа справедливість восторжествувала. Біблія говорить:

“На подвиг душі Своєї Він буде дивитися із задоволенням.”

Вдячність робить мене здатним входити в Божу присутність. Псалом 100:4 каже:

“Входьте в брами Його з подякою, у двори Його — з піснею хвали.”

Коли нам важко, вдячність відкриває шлях до Бога. Вона налаштовує наше серце на Його хвилю. Як і радіо: музика звучить навколо нас, але щоб її почути — треба налаштуватись. Так само й наш дух: щоб чути Божий голос, потрібно бути “на Його частоті”. А вдячність — це та хвиля.

Коли ми нарікаємо — ми віддаляємось від Бога. Коли дякуємо — ми наближаємось. Подяка змінює атмосферу серця, дає мир і радість навіть у скорботі. Двоє людей можуть дивитися на ті самі обставини, але бачити зовсім різне. Вдячне серце бачить Божу руку там, де інші бачать випадковість.

Павло сидів у в’язниці, в кайданах, але писав:

“Радійте завжди в Господі! І знову кажу: радійте!” (Филип’ян 4:4)

Він дякував Богу, навіть у кайданах. Бо знав: Євангеліє шириться, незважаючи ні на що. Подяка — це сила, що перемагає смуток. Подяка розганяє темряву в серці.

Як змінити настрій? Хтось каже: “Я встав не з тієї ноги.” То ляж і встань з правильної! Поганий настрій? Міняй настройщика.